Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ IV

СТАНОВИЩЕ НАРОДНИХ МАС

    Пізніше, вже у XVIII ст., до даного списку потрапила й Городнянська сотня, де з шести козаків і "мелника" брато по 20 копійок "з бортного ухожя".
    Малоросійська Колегія медову десятину "безобходно брать указала" не лише з козацьких, монастирських, церковних, а й гетьманських, полковницьких, старшинських і "державскихъ" пасік. Поряд з іншими податками вона збиралась не лише на Чернігівщині, а й по "всей Малой Россіи" і поступала в царську скарбницю.
    Крім повинностей на користь власників маєтностей, селян зобов'язували вносити податки на інші потреби. Так, 7 лютого 1675 р. чернігівський полковник Василь Борковський видав розпорядження, у якому зазначалось, щоб посполиті сіл, що належали до Березного (особливо це стосувалось мешканців с.Стольного), допомогли березинським міщанам у відшкодуванні витрат на прийоми гетьмана, який проїздом зупинявся в містечку по дорозі з Батурина до Чернігова й назад. "Сурово приказуємъ, абисте непречалися ни в чомь вуйтови бирезинскому и помочними будучи належное своє що на которого вуйта принадлежати буде видали конечне".
    Стольненські й локнистенські посполиті мали допомагати мешканцям містечка Березного в утриманні ямщиків. Чернігівський полковник Яків Лизогуб листопадовим універсалом 1686 р. вміняв у їхні обов'язки "на одежу на страву на коня на харчь конскую ведлугь порахунку чого войть березинскій учнеть" давати. "А жели бисте еще над тое писанне моє березинскому войтови на росходь вишей онисанній поточними се ненайдовалйи, такового за поданемь знати, яко спротивного воле моей сурово карати обецую", - зазначалось у документі.
    "Яко подавнему до места [Березного. - П.П.] належачую повинность и послушенство" повинні були віддавати й жителі сіл Русавка та Борице. Непокірні притягались до суворої відповідальності. Згідно з універсалом Лизогуба від 2 листопада 1686 р. їх чекала в'язниця"
    Селяни деяких маєтностей розділяли долю так званої постійної повинності, яка здійснювалась насильницькими методами. Особливо тяжко доводилось населенню тих місцевостей, де розквартировували компанійські полки.
    У відписці сосницького воєводи Василя Лихачова зазначалось, що козаки "кошевого Васильєва полку Многогрешного", які прибули 25 липня 1667 р. на постій у Сосницький і Менський повіти, "мещаномь и уезднымь людем чинять налоги и разоренье и убитки большіе, емлють сь нихь денги и хлебь и сухари и сала и соль, и всякіе тягости на нихь накладають". Значні незручності терпіли мешканці Менського й Сосницького повітів, а також Мени від козаків, яких прислав туди чернігівський полковник Дем'ян Ігнатович. Ці козаки "обирають денги и хлебь и шубы и шапки и рукавицы и чюлки".
    З посполитих слободи Семенівки (Стародубського полку) теж стягувались побори на утримання "людей войсковых". Цікаво, що таку повинність Мазепа розповсюджував 13 квітня 1690 р. і на козаків слободи, які напередодні були вписані до реєстру і ще "нигде в войску не працовали". 25 листопада 1691 р. гетьман забороняв козакам Семенівки заступати тяглих людей від повинностей.
    З селян Нових Млинів у другій половині XVII ст. збирався натуральний податок на утримання військових музикантів. А селяни Онисовок, Напаровки, Халявина, Великої Вісі й Красного давали різні побори й відбували повинності, які надходили "для виживлення" чернігівському воєводі й стольнику князю Гнату Григоровичу Волконському й голові стрілецькому Олексію Федоровичу Подтопкіну. Селяни даних сіл також притягались до повинностей на користь чернігівських "чернців і черничок". Гетьман Брюховецький універсалом від 19 травня 1664 р. узаконив це наказував, щоб тим селянам "до отданя належное державцем ихь повинности майстрать чернеговскій перешкодою небилъ".
    Не були позбавлені експлуатації й селяни ратушних та магістратських сіл, які проживали в "вільних", рангових і "жалованныхь" маєтностях, "прислушаючи" ратушам і магістратам, а також військово-адміністративним властям. Як не можна краще про це свідчать побори з мешканців сіл. Кулаги та Суботовичі. Стародубському магістратові піддані щорічно давали 75 золотих і "меду съ ухожего дерева пуда по четыре". Окрім того, селяни під час "воскресенскихь и рожественскихь" свят "по обыкновенію" доставляли на кухню стародубського полковника звірину й птицю, також "работизну на его жъ полковника давали: сено косили, гребли гатили и дерево возили".
    З ратушних сіл поблизу м.Почепа у другій половині XVII ст. збирали поземельне. Його розмір становив 60 коп. з чвертки землі. З гетьманських сіл на булаву йшло по 80-85 коп. з чвертки. У 1710 р. розмір поземельного збільшився аж до 2 руб. 80 коп. Це привело до того, що мешканці даних сіл покидали обжиті місця й тікали в пошуках кращої долі''.
    Згідно з універсалами Самойловича від 21 червня 1672 р. і Скоропадського від 16 лютого 1709 р. Стародубському магістратові належали села Сергіївка й Кустичі. З них щорічно збирався "положеной годовой окладь" в розмірі 130 рублів, який ішов на харчування бурмистра з "майстратовими". 1723 р. з тих сіл "Стародубовской полковои сотне зборщики доходи собирали в казну Его Імператорского Величества". У відповідь на скаргу в зв'язку з цим бурмистра Расенка цар наказав, "дабы оны до доходовь которіе прежде сего з тихь сель на оной майстрат збиривались ... неінтересовались". Однак за збирачами податків закріплювалось право на покуховне, показанне, тютюнову й медову десятини, "з мелниць войсковую часть", які вони мали брати, "невиключая некого, опасаясь ... жестокого штрафа".
    У Чернігівському й Ніжинському полках магістрати й ратуші також експлуатували залежне селянство. Так, з мешканців ратушного села Петрушина (Чернігівський полк) щороку збиралась осіньщина: від пари волів жита по пів-осьмачки, вівса по осьмачці, грошей по золотому. Весь прибуток йшов на ратушу. Аналогічну картину маємо і в селі Городищі, де щорічно осіньщина "окладомь взымается для разныхь наездовь", для поштових ратушних коней. Розмір її складав 30 осьмачок вівса. А мешканців сіл Прохорівки, Хорошого Озера, Крутів, Кагарлика, Синяків і Печей, що належали до Ніжинської ратуші, змушували відбувати повинність, зв'язану із заготівлею сіна для потреб полковника І.Обєдовського.
    Дещо кращим було становище підсусідків. У 1664 р. гетьман Брюховецький заборонив з "суседных людей ... дачи выбирать". Полковник Костянтин Солонина у 1688 р. звертався до отаманів Серединки й Надинівки, щоб вони не мали ніякої справи до підсусідків даних сіл і "жадного имъ не чинили загадованя".
    Чернігівські міщани у лютому 1690 р. повідомляли цареві, що старшинські й монастирські підсусідки, поселившись у магістратських селах Петрушині й Хмільниці, "в ратушу ... никаких платежей не дают".

Версия для печати