Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ І

Землеволодіння

    Макошинському Миколаївському монастиреві належало село Зутівка. Монастир розширював свої володіння шляхом купівлі угідь. Так, наприклад, житель села Баби Гапон Савченко разом із своїм братом Онопрієм продав йому в 1680 р. "гаіокь с полемь и сеножать" за шість осьмачок жита. У мешканця цього ж села Назаренка монастир купив за жито у 1684 р. сінокіс і гайок. У Опанаса Чеканенка із Макошина в 1686 р. монастир придбав сінокіс. Половину своєї вотчини продав монастиреві макошинський міщанин Овдій Романович. А мешканка села Баби Орина Шепелева продала йому частину хутора, сінокоси, рощу і сад.
    Батуринський Крупницький Миколаївський монастир мав володіння в Ніжинському, Прилуцькому й Лубенському полках Йому належали села: Обмачів, Спаське Поле, Божок, Озаричі Хмелів, Коренецьке, слобідки Заболотов, Любитов, хутір Цетовщина. Митрополит Київський і Галицький Косов продав монастиреві у 1657 р. (27 червня) маєтність Карабертовщину "со всеми угодьями".
    Як бачимо, інколи одні й ті самі села міняли своїх власників-монастирів.
    Слід зазначити, що багато маєтностей на Чернігівщині мали також Київські монастирі, передусім Києво-Печерський. У Стародубському полку йому належали містечко Попова гора, села Силце, Ширки, Кузневиці, Макаровичі, Заборе, Летехи, Бода Переляжська, Бобовичі, Вильє, Вирещаки з Пучачами, Шишчичі, Павличі, Дубровна. У Чернігівському полку гетьман передав монастиреві володіння вдови шляхтича Соломії: Мезин, Радичів, Вишеньки, Іванків; монастиреві належало також село Папуля. В Ніжинському полку Києво-Печерська лавра володіла селом Омбиш. У 1694 р. царський уряд підтвердив монастирські землі, заборонивши будь-кому претендувати на них.
    Київському братському монастиреві належала Карпилівка "и иншіе" села. Крім того, його ігумен робив спроби відняти грунти "старинныи, поля, сеножатки и пущи", що належали жителям Остра. У відповідь на їхню скаргу гетьманові Іван Самойлович 2 липня 1686 р. заборонив монастиреві втручатись у земельні справи міщан і чинити їм будь-які кривди. Однак у подальшому монастир не припиняв нарощення своїх земельних багатств. Цьому сприяв і гетьманат. Мазепа у червні 1693 р. з презирством поставився до "обивателів" Остра й Козельця за те, що вони не хотіли, щоб село Виповзівка було віддане вказаному монастиреві.
    Різними шляхами збагачувалися й окремі представники духовенства. Насамперед історія засвідчила чимало випадків зростання їхнього землеволодіння за рахунок купівлі земель. Так, наприклад, священик Любецького П'ятницького монастиря Григорій Пронкович придбав таким способом "пляц селитбу з огородом", що знаходився у передмісті Любеча поряд із землеволодінням бояр Антоновських. Належав він "обевателю Вербицкому" Ланку Мартиновичу, який і продав "пляц" "отцу Григорию ему самому малжонце и потомком его на вечные часи" за "коп шест грошей личбы и монеты литовской". Цей акт стверджувався купчим записом від 28 травня 1676 р., оформленим у присутності любецьго міщанина Ницька Орловського, "земян тракту любецкого" Кіндрата Семака, Кіндрата Єрченка, Олексія Дроздовського й інших " на тот час будучих немало людей вери годных, добре справи сведомыя" за підписом писаря Богдана Дробного". У документі, зокрема, зазначалося, що віднині "на котором пляцу волно будет отцу Григорию селитис, будоватис и огород пахати и вшелякой з него пожитокь мети, албо и кому продати, дати, таровати и заменяти и кому хотячи от себе яким правомь пустити ведлуг воли и уподобаня своего". Далі документ зобов'язував Мартиновича і його нащадків не чинити будь-яких перешкод священику. В дію купчий запис вступав після сплати Пронковичем "на близко належачий уряд копь десет; а заплативши предся оная купля при отцу Григорию вечне зоставатимет". Згаданий документ дає змогу стверджувати, що Пронкович уже мав подібний досвід землезбагачення, адже перед цим "пляц сполне" йому "продал ... небожчик Яким Пересмыкь".
    Як засвідчують джерела, багато земель належало духовним людям у Чернігові. Великим землевласником був, наприклад, чернігівський спаський протопоп "отець Николай сынъ Даровский". І розширював він свої маєтності теж в основному шляхом купівлі. Так, "ниву свою власную отцевскую никому ни вь чемь непевную и незаведенную на вечность" 3 червня 1699 р. продав протопопові за чотири копи мешканець села Старий Білоус Андрій Антоненко. Купчий документ надавав право "ему самому [протопопу. - П.П.] и госпожи и потомкомь ихь тнмь полемь владети и оть себе кому хотя дати, даровати и записати".
    На таких же умовах трохи раніше (28 травня 1699 р.) чернігівський протопоп одержав поле з дібровою від козака Білоуської сотні Чернігівського полку Григорія Налепи, заплативши за них "талярей шесть грошей личбы литовской". Маємо відомості і про розміри купленого поля: "з одное сторони до шляху беловескому йдучи до войтовского млина, з другое стороны од Вана Тарасовича бурмистра черниговьского, третею стороною од Лаврина Думи козака полку черниговского до его дубровы".
    Восени того ж таки 1699 р. (20 вересня) відбувся торг між братами Василем та Нестором Денисенками і зазначеним священиком, під час якого останній придбав "поле нивь три сь Дубровою кь Подусовскому полю в правомь боку ... на вечность" . Цікаво, що крім десяти золотих, із протопопа взяли й натурою - чвертку гречки. ..
    Менський же протопоп Костянтин Козловський у чолобитній від 4 березня 1667 р. сосницькому воєводі Василю Богдановичу Лихачову прохав російського царя надати йому в користування місце в Мені, де раніше "било гумно панское, и нине де то место ... лежить впусте и нихто де тем пустымь местом не владееть". Олексій Михайлович і сосницький воєвода задовольнили цю його просьбу: "то Менское пустое панское гуменное место отдано Менскому протопопе Константію Козловскому, и ему, протопопе, темь пустимь гуменньтмь местомь владеть".
    Як і світські особи, церковнослужителі передавали придбані землі в спадкове володіння.
    У другій половині XVII ст. в монастирському господарстві намітились прогресивні тенденції розвитку господарства, зокрема, перехід його на рейки товарно-грошових відносин. Власником значних грошових сум на Чернігівщині став, наприклад, Єлецький монастир. У 1697 р. в його скарбниці зосереджувалось 1000 золотих чехами і 100 битих талярів.

Версия для печати