Черниговская Епархия

ЧЕРНІГІВСЬКА ЄПАРХІЯ В X-XIII СТ.
В. П. КОВАЛЕНКО (Чернігів)
     Не дивлячись на те, що вже ціле тисячоліття відокремлює нас від тих легендарних часів, коли Київська Русь прийняла християнство, історія давньоруської церкви і досі залишається маловивченою. Не є винятком і Чернігівська єпархія.
     Хоч вивчення історії Чернігівської єпархії розпочалося ще в середині XVII ст. (І. Галятовський, Д. Туптало), перші віки її існування і понині майже зовсім невідомі для нас. Практичне всі дослідники та краєзнавці XVIII - початку XX ст. (О. Шафонський, М. Марков, М. Маркович, С. Котляров, Н. Барсов П. Голубовський, Д. Багалій та ін.), що торкалися ранніх етапів історії Чернігово-Сіверської землі чи, навпаки, історії руської православної церкви (Є. Голубинський, митрополіт Макарій (Булгаков) та ін.) тою чи іншою мірою порушували ці проблеми, та через брак письмових джерел об'єктивно не могли розв'язати більшості з них. Навіть такий знавець церковної історії (особливо регіональної), як автор семитомного історико-статистичного опису Чернігівської єпархії архієпископ Філарет (Гумилевський) змушений був визнати, що при їх вирішенні доводиться вдаватися, головним чином, до здогадок та припущень.
     В післяреволюційний період, коли і в цілому у вивченні церковної історії спостерігався помітний спад, зазначена проблема, фактично, опинилася поза увагою дослідників. Лише в останній час, головним чином, з нагоди святкування 1000-ліття Хрещення Русі, з'явилася ціла серія наукових праць, присвячених цій події, автори яких, поряд з іншими, торкаються тою чи іншою мірою питань історії перших віків існування Чернігівської єпархії (М. Брайчевський, М. Дімнік, А. Поппе, О. Рапов, О. Хорошев, Я. Щапов та ін.). Проте і нині, відзначаючи помітні зрушення у висвітленні ряду аспектів розглядуваної теми, необхідно знову відзначити все ту ж вузькість джерельної бази досліджень: всі вони спираються, за рідким виключенням, на відомості лише письмових джерел.
     В той же час, майже зовсім не використаним залишається чималий інформаційний потенціал археологічних матеріалів, обсяг яких за останні десятиліття збільшився у кілька разів.
     На територіях, які у давньоруські часи входили до складу Чернігівської єпархії, на сьогоднішній день досліджено кілька тисяч курганів, причому окремі некрополі вивчені повністю чи майже повністю (Автунічи, Пересаж, Шестовиці); на ряді інших кількість розкопаних насипів значно перевищує 100 (Чернігів, Квєтунь та ін.). Понад 1000 поховань досліджено на ґрунтових міських (переважно в Чернігові) та сільських (Березанка, Ліскове і т. д.) могильниках. Це дозволяє, на основі вивчення еволюції поховального обряду та аналізу супроводжуючого інвентаря, простежити темпи християнизації різних регіонів Чернігово-Сіверської землі. Ці висновки, до певної міри, корегуються співставленням кількості знайдених на пам'ятниках X-XII ст. предметів язичницького та християнського культу чи предметів з відповідною символікою, сфрагістичних матеріалів, тощо, географії їх розповсюдження. Чималу інформацію утримують пам'ятки давньоруської монументальної архітектури, кількість яких на території Чернігово-Сіверської землі, завдяки археологічним відкриттям, зросла більше, ніж удвоє. Таким чином, комплексне використання археологічних та письмових джерел, разом із застосуванням нових методів досліджень, значною мірою дозволяє зрушити ряд питань з мертвої точки.
     Одним з перших серед них постає питання про час хрещення чернігівців та його "організаційні форми". Враховуючи роль і місце Чернігова в історії Південної Русі, є всі підстави вважати, що хрещення чернігівців відбулося незабаром після проведення таких заходів у Києві та Новгороді, і відбувалося, мабуть, за аналогічним сценарієм (О. Рапов, 1988). Проте, в Чернігові язичницькі жерці встигли сховати головну святиню - срібного ідола (В. Коваленко, 1989), який був знайдений у 1701 р. під час земляних робіт при спорудженні дзвінниці колегіуму (О. Шафонський, 1851). За історіографічною традицією, з нього були виготовлені царські ворота для іконостасу Борисоглібського собору. Проведена у січні 1987 р. перевірка легенди із застосуванням кількісного спектрального аналізу підтвердила можливість виготовлення врат з язичницького ідолу, сировиною для якого, в свою чергу, слугували срібні арабські монети - дирхеми (В. Коваленко, Р. Орлов1987).
     Без сумніву, в цей же час було зруйновано і багато інших язичницьких святинь на Чернігівщині. Не виключено, що відгуком цієї боротьби є й відомі священні дуби з вбитими в них нижніми щелепами свиней, знайдені в Десні у 1909, 1975 та 1984 рр.
     Дослідниками неодноразово відзначалося, що затвердження християнства у свідомості давньоруського суспільства розтягнулося на декілька століть, і духовне життя на Русі довгий час визначалося явищем, що відомо під назвою православно-язичницького синкретизму. Одним з яскравих проявів його є розвиток поховального обряду в X-XIV ст.
     Аналіз поховальних пам'яток Чернігова свідчить, що перші ознаки зростаючого впливу нової релігії відносяться тут до другої половини X ст., хоч домінуючим до кінця X ст. було тілоспалення. Запровадження християнства не призвело до миттєвої зміни поховальних звичаїв на всій території Чернігівської землі. Щоправда, практично з кінця X - початку XI ст. не лише зникає обряд тілоспалення, а й припиняється спорудження курганних насипів на всіх дружинних некрополях в околицях Чернігова (Шестовиця, Табаївка, Седнів та ін.). В той же час, в групах, не пов'язаних з похованнями представників соціально-політичної верхівки суспільства, насипи зберігаються ще по над століття (Шестовиця - Узвіз, Чернігів - Болдина Гора та ін.), а в сільській місцевості - майже до кінця XII ст. (але вже з обрядом тілопокладення, спочатку - на рівні давнього горизонту, а потім і в ямах, що в цілому майже не суперечило вимогам християнської поховальної обрядності). Ще довше трималися язичницькі пережитки в землях радимичів та вятичів, на північ та північний схід від кордонів "Руської землі", де в найвіддаленіших лісових районах тілоспалення доживає майже до кінця XII ст., а кургани - чи не до XIV ст. (А. Арциховський, В. Мавродін). В усякому разі, в землі в'ятичів ще в XII ст. від рук язичників гинули проповідники християнства (св. Кукша1113 р.). Довгий час існували в поховальних звичаях і окремі пережитки язичництва (навіть в ґрунтових могилах): часткове спалення небіжчика чи сліди вогню в похованні, використання різноманітного поховального інвентаря та поминальної їжі, тощо. Помітно швидше нові поховальні звичаї перемагають в містах та їх найближчий окрузі, що окремими дослідниками навіть було сприйнято за зміну етнічного складу населення (І. Русанова, 1966).
     Не менш яскравим свідченням живучості язичництва є різноманітні амулети, що вважалися за обереги. Серед них - кам'яні "громові сокири" та "стріли" що останнім часом знайдені під час розкопок як на селищах, так і в містах; підвіски-лунниці та різноманітні шумлячі, і т. д. В той же час, поступово зростає і кількість знахідок предметів християнського культу (хрестики-тільники та енколпіони, литі та кам'яні іконки, деталі церковних речей та ін.) що в XII ст. є порівняно частими навіть на селищах, особливо в центральних районах Чернігівської землі (О. Веремійчик, 1992), в той час, як північніше їх помітно менше (Є. Шинаков, 1992). Відзначимо що принаймні з XII ст. це зростання відбувається не лише за рахунок імпорту, а й- завдяки місцевому виробництву, що засвідчено знахідками ливарницьких формочок як у містах (Чернігів, Серенськ), так і на окремих селищах (Путивськ), а також серійністю певних категорій хрестів-тільників та деяких видів енколпіонів.
     Дискусійним є й питання про час утворення єпархії та імена її перших ієрархів. Церковна традиція, спираючись на свідчення Никонівського літопису та "Житія св. Леонтія Ростовського", підтверджені В. Татіщевим, пов'язує заснування чернігівської єпархії з приходом до Києва у 992 р. митрополита Леонта, який висвітив єпископів до Новгороду (Іоакима), Чернігова (Неофіта), Ростова (Феодора), Володимира-Волинського (Стефана) та Білгорода (Микиту). Але оскільки в інших, більш ранніх, літописах перша згадка про чернігівського єпископа (і саме про Неофіта) відноситься лише до 1072 р., вже М. Приселков (1913) висловив припущення, що заснування чернігівської кафедри відбулося лише при Святославі Ярославичі, тобто після 1054 р., що пізніше було підтримано А. Насоновим (1-951). На думку Я. Щапова (1989), це відбулося за часів володарювання в Чернігові Мстислава Володимировича (1024-1036 рр.). Навпаки, М. Брайчевський (1992) вважає, що чернігівська єпархія була започаткована ще за Аскольда в IX ст., але визнає, що з іменами перших ієрархів її в джерелах вийшла плутанина. Останнє твердження, вірогідно, справедливе, оскільки всі синодики Чернігівщини (спаський, любецький, сіверський, єлецький та ін.) і навіть Никонівський літопис згадують лише одного єпископа - Неофіта, і зразу ж за ним услід йдуть в більшості з них відомі і за іншими джерелами Іоан, Феоктист та ін. Але згадка Чернігівської єпископії вже в середині XII ст. в переліку єпископських кафедр Русі на другому місці після новгородської, заснування якої наприкінці X ст. сумнівів у більшості дослідників не викликає, але перед білгородською, започаткування якої Володимиром Святославичем же також визнається, дозволяє, на нашу думку, вважати, що ця подія мала місце все ж таки наприкінці X ст. Не все остаточно з'ясовано і з рядом інших подій початкового етапу історії єпархії (існування в Чернігові у другій половині XI ст. митрополії, черговість висвячення деяких чернігівських єпископів, імена яких відомі лише за згадкою в синодиках; початкове місцерозташування єпископського двору; взаємовідносини державної та церковної влади у різні періоди, і т. д.).
     Недостатньо вивчені і пам'ятки монументальної архітектури Чернігово-Сіверської землі, значна частина яких відкрита завдяки проведенню широких археологічних досліджень. Зроблені нещодавно спроби запропонувати періодизацію етапів розвитку чернігівської архітектури (В. Коваленко, П. Раппопорт, 1987) навряд чи поставали всі крапки: за попередніми прогнозами, вже найближчим часом можна чекати відкриття нових монументальних споруд XI-XIII ст. Значно гірший стан справ з вивченням решток дерев'яних церков XI-XIII ст., що, за рідким виключенням, практично невідомі. їх картографування, в поєднанні з ретроспективним використанням відомостей пізньо-середньовічних джерел, дозволило б реконструювати мережу сільських парафій.
     Погано розроблена історія чернігівських монастирів давньоруського часу. Відносно непогано вивчений Антоніїв (Іллінський) монастир в Чернігові, в той час, як історія інших і досі залишається чи не суцільною "білою плямою".
     Додаткових досліджень потребує і історія формування чернігівського пантеону місцевих святих (Ігор Ольгович, митрополит Костянтин І, Михайло Всеволодович та його боярин Федір) та роль вихідців з Чернігівщини (Антонія, Феодосія, Миколи Святоші, Данила та ін.) в зміцненні християнства на Русі, що лише фрагментарно висвітлені в сучасній історіографії (М. Димнік, 1981; О. Хорошев, 1986).
     Нарешті, необхідно визнати й незадовільний ступінь вивче ності впливу подій середини XIII ст. на подальшу історію Чернігово-Сіверської землі та Чернігівської єпархії, з яких більш-менш відомими є загибель в 1246 р. чернігівського князя Михайла Всеволодовича, пізніше канонізованого, та факт переносу наприкінці XIII ст. кафедри до Брянська, який менше постраждав від монголо-татарської навали.

Версия для печати