Чернігівщина incognita

Слід в історії

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КНЯЗЬ СВИДРИГАЙЛО

Князь Свидригайло
       Напевне, назва цієї статті викличе подив у більшості наших читачів. Це й не дивно, адже подібна реакція відображає розповсюджене уявлення щодо державного устрою України-Русі після монголо-татарської навали. Хоча після 1239 р. Чернігів і занепадає, тут надалі залишається князівський стіл, на якому сидять Рюриковичі. Аз 1370-хрр. до кінця XV ст., коли Чернігівщина перебувала під владою Великого Князівства Литовського (далі - ВКЛ), тут правили князі переважно литовської династії, найяскравішою постаттю серед яких, без сумніву, був Свидригайло.

       Однак, перш ніж перейти до його особи, варто зробити невеличкий відступ. Донедавна литовська доба історії України всіляко замовчувалась. Справа у тім, що її існування суперечило офіційній історичній схемі, за якою єдиним об'єднаним центром земель колишньої Київської Русі після монголо-татарської навали виступала Москва. Насправді, у другій половині ХШ-ХІУ ст. існувало декілька таких осередків. Але найбільш вдало політику "збирання" руських земель у цей час проводило Велике Князівство Литовське. Створене у середині XIII ст. в результаті компромісу литовської і західноруської (білоруської) знаті, ВКЛ до початку XIV ст. об'єднало всі білоруські землі, а в середині XIV ст. приєднало південноруські (українські) і, частково, східноруські (російські) землі. Литовські правителі діяли за принципом "ми старини не рушимо і нового не вводимо". Встановлення влади ВКЛ фактично зводилось тільки до зміни правлячої династії. ВКЛ перейняло державний лад Київської Русі, її правову систему, державну мову і релігію. Тому не випадково історики минулого називали ВКЛ Литовсько-Руською державою.

       Але повернемося до Свидригайла. Він був одним з молодших синів великого князя литовського Ольгерда. Старший брат Свидригайла - Ягайло - з 1377 р. був великим литовським князем, а у 1385 р. став одночасно і польським королем. Та проти об'єднання Литви і Польщі в одну державу виступив двоюрідний брат Ягайла Вітовт. Між Ягайлом і Вітовтом зав'язалась вперта боротьба, яка закінчилась компромісом. Вітовт дістав ВКЛ, але визнав формальну зверхність Ягайла. У цю боротьбу був втягнутий і Свидригайло. Однак з часом він зайняв позицію, відмінну від позиції обох братів.

       У 1392 р. Вітовт вирішив забрати у Свидригайла Вітебськ. Однак той відразу показав свій норов і вбив великокнязівського намісника. Вітовт узяв місто силою і відправив закутого в кайдани Свидригайла до Ягайла в Краків. Ягайло випустив брата з ув'язнення, і Свидригайло відправився за кордон, де кілька років провів при дворах європейських монархів. У 1400 р. Свидригайло повернувся на батьківщину, і Ягайло надав йому в удільне князювання Поділля. Але Свидригайло мріяв про престол ВКЛ і тому шукав собі союзників для боротьби проти Вітовта у Прусії та Угорщини. Проїздка до Прусії коштувала йому Поділля, але невдовзі він знову замирився з братами. У 1404 р. Свидригайло одержав Чернігово-Сіверські землі - з містами Черніговом, Новгородом-Сіверським, Трубчевськом (іноді згадують ще і Брянськ). На той час Чернігово-Сіверщина являла собою конгломерат дрібних князівств, які не відігравали помітної ролі в політичному житті. Однак і тут Свидригайло не заспокоївся. У 1408 р. він виїхав до Москви, можливо, у пошуках союзника для боротьби з Вітовтом. Незабаром він повернувся назад і якось виправдався перед братами. Однак після чергових інтриг Свидригайла терпець Вітовта врешті-решт урвався. У 1409 р. Свидригайла було заарештовано і ув'язнено. Довгих дев'ять років він відсидів у Кременецькому замку на Волині. Лише у 1418 р. за допомогою волинських князів Дашка Острозького і Олександра Носа він утік з ув'язнення за кордон і два роки прожив при дворі імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. У 1420 р., за посередництвом імператора, він порозумівся з братами і знову дістав в управління Чернігово-Сіверщину.

       На жаль, перебування Свидригайла на Чернігово-Сіверщині майже не відображено в історичних джерелах. Свидригайло правив як удільний князь: з одного боку, він був васалом великого литовського князя, з іншого - майже необмеженим володарем підвладних земель. Свидригайло мусив стежити за пересуванням татар, які кочували на чернігівському прикордонні, а також за діями московських, тверських і рязанських князів на сході.
       Очевидно, Свидригайло добре ладив з чернігівським боярством. Хоча сам він і був литовцем, але довге перебування на українських землях - на Поділлі та Чернігово-Сіверщині - зблизило його з українськими феодалами. Це і визначило подальший характер політичної діяльності князя. На відміну від своїх братів-суперників, один з яких спирався на поляків (Ягайло), а інший - на етнічних литовців (Вітовт), Свидригайло зробив ставку на руську знать ВКЛ.

       А її становище в цей час значно погіршилось. Ягайло і Вітовт прийняли католицизм, і православ'я з державної релігії перетворилося на другорядну і гнану. Крім того, Вітовт відтіснив руську знать - некато-ликів від управління державою, хоча і не зачіпав їхніх прав на місцевому рівні. Це породило глибокий національно-релігійний конфлікт і в майбутньому стало однією з причин занепаду ВКЛ. Незадоволені руські феодали шукали способу відновити свої права. Водночас амбітний Свидригайло шукав собі політичних союзників для подальшої боротьби за престол. Так, в силу обставин, Свидригайло став провідником руської православної партії ВКЛ.
       Широкі контакти Свидригайла з місцевою елітою якраз в часи його перебування на Чернігово-Сіверщині засвідчують польські хроніки. Подейкували, що він "присягнув до себе потайки майже всіх православних князів і бояр та прив'язав їх до себе найтісніше всякими ласками, а особливо обіцянками, що коли він... (стане великим князем - С.Л.), то піднесе їх віру і за їх радою буде правити".

       І ось давно очікуваний Свидригайлом час настав. У 1430 р. помирає Вітовт. Свидригайло вирушає з Чернігова до Вільна, столиці ВКЛ. Там, за активною підтримкою руської знаті, його обирають великим князем литовським. Але спокійно правити йому не судилося. Обрання Свидригайла призвело до конфлікту з Ягайлом, який хотів повернути литовський престол собі. Врешті Ягайло мусив змиритись. Але не змирились польські феодали, які прагнули підкорити собі ВКЛ або, принаймні, українські землі. Саме у ті дні, коли у Вільні відбувалась коронація Свидригайла, поляки окупували Західне Поділля. У відповідь Свидригайло заарештував присутнього на коронації польського короля, свого рідного брата Ягайла і відпустив його тільки після обіцянки повернути Поділля до складу ВКЛ.
       Зрозуміло, що все це загострило польсько-литовські відносини, і 1431 р. між двома країнами спалахнув військовий конфлікт. Маючи тверду підтримку руської знаті, Свидригайло успішно відстоював українські землі, на які зазіхали поляки. Навпаки, владу Свидригайла визнала частина Галичини і Західної Волині, які знаходились під владою Польщі.
       Побачивши, що силою нічого не можна добитися, Польща використовує інший спосіб боротьби з противником. За її підтримкою католицька литовська знать у 1432 р. проголосила новим великим князем брата Вітовта Сигізмунда. Таким чином, у ВКЛ встановилося двовладдя і розпочалася громадянська війна. У значній мірі вона носила характер національно-релігійного конфлікту між Руссю і Литвою.

       Сигізмунда підтримали литовські землі, а Свидригайла - білорусько-українські, у тому числі Чернігово-Сіверщина. Літописець писав з цього приводу: "Литва посадиша великого князя Жигомонта Кестутовича... а князі руські і бояри посадиша князя Швитригайла на велике княжіння Руське". І дійсно, виникла навіть ідея створення самостійного Великого Князівства Руського, але Свидригайло не пішов на її здійснення.
       Щоб привернути до себе білорусько-українську знать, Ягайло і Сигізмунд видали привілей, за яким зрівняли її у правах з католиками. Здавалось би, права руської феодальної верхівки були задоволені, але вона вперто трималася за Свидригайла. Тому громадянська війна у ВКЛ тривала ще три роки, причому активну участь у військових діях на боці Свидригайла брали боярські дружини з чернігівських земель.
       1 вересня 1435 р. відбулась вирішальна битва на річці Святій у Литві, де Сигізмунд за допомогою поляків розбив Свидригайла. Поразка була катастрофічною. У полон до поляків потрапили 42 православні князі. Свидригайло відступив на українські землі, а наступного року було укладено мир, за яким Свидригайло остаточно відмовився від литовського престолу. Однак українська й білоруська знать в результаті цієї війни в цілому виграла, оскільки змусила державну владу врахувати її інтереси. Сам Свидригайло отримав в управління найбільше в ВКЛ Волинське князівство, де і правив до своєї смерті з 1452 р.
       ...Бурхливе і складне життя наворожила доля Свидригайлу. Зазнав він і злетів, і падінь, і тріумфів, і поразок. У постаті Свидригайла неначе сфокусовані не тільки типові риси представника феодальної еліти доби середньовіччя, але й найболючіші проблеми політичної історії України першої половини XV ст. і, насамперед, Чернігово-Сіверщини, володарем якої він був протягом чотирнадцяти років.

       Сергій Лепявко

Версия для печати