Сборник исторических статей о Чернигове

Найдавніший храм Русі

Спасский собор
      У 1024 році неподалік від Чернігова, біля фортеці Листвен (зараз село Малий Листвен Ріпкінського району), відбулася битва між київським князем Ярославом Володимировичем та його братом Мстиславом, який прийшов з далекої Тмутаракани (Тамань). Отримавши перемогу, Мстислав став володарем усіх руських земель на схід від Дніпра. Столицею своєї держави він зробив Чернігів.

      Приблизно у 1031 році Мстислав Володимирович починає будівництво величезної за розміром та небаченої за своїм вбранством церкви на честь Святого Спаса. Храм повинен був стати і став головним на чернігівській землі.

      Мстиславу не судилося дожити до кінця будівництва. 1036 року він помер і був похований у соборі, який встигли звести лише на 4 метри. Коли і хто добудував його, поки що залишається загадкою.

      Спаський собор мав п'ять глав, увінчаних шеломовидними куполами. Змурована з плінфи (давньоруська цегла) церква з зовнішнього боку не була оштукатурена. Головною прикрасою її фасадів стала майстерно виконана кладка, в якій чергувались червона плінфа, рожевий цем'яночний розчин та сірий необроблений камінь.

      Інтер'єр храму в давнину мав красивіше та багатше оздоблення, чим нині. Стіни та скріплення прикрашав фресковий розпис, підлогу з різьблених шиферних плит (рожевий сланець) оздоблювала різнокольорова мозаїка. На жаль, вся ця розкіш не дожила до нашого часу, загинула в огні пожеж та війн, яких Чернігів пережив чимало.

      У 1239 році Спаський собор спалили монголо-татари. Існує легенда, що тоді з його вежі кинулась чернігівська княгиня Домнікія, аби не потрапити до рук ворога.

      Ще раз храм значно постраждав у 1611 році під час захоплення міста поляками. Лише через 64 роки його відремонтували, але пожежа 1750 року знищила всі дерев'яні конструкції, споруди та сильно пошкодила навіть цегляні стіни та скліплення. Потріскались мармурові колони. Все внутрішнє оздоблення загинуло.

      Наступний ремонт тривав до 1754 року. Але здійснених тоді робіт було недостатньо. Стародавня споруда вимагала серйозної реконструкції. З цієї причини у 1792-1798 роках собор був перебудований.

      У цей час розібрали хрещальню, а на її місті збудували башту, симетричну північній. При цьому обидві увінчали високими шпилями. Змінили свою форму купола, а біля південного та північного входів зробили цегляні прибудови. Тоді ж ніжинськими майстрами Волощенком та Білопольським був виготовлений існуючий зараз іконостас. У 1820 році інтер'єр церкви прикрасив новий розпис, і пам'ятка набула свого сучасного вигляду.
      Спаський собор завжди був головною святинею Чернігово-Сіверської землі - її своєрідним громадсько-політичним центром. У князівські часи в ньому укладалися міждержавні угоди. 28 січня 1654 року чернігівці присягли тут на вірність руському царю. У 1814 році в храмі встановили знамена чернігівських полків, що брали участь у битвах з Наполеоном, а 1856 - прапори полків, які билися з ворогом під час Кримської війни 1853-1856 років. Протягом усієї історії Спаський собор був почесною усипальницею. У 1036 році в храмі "положиша" його засновника. Тут поховали дружину та сина Мстислава. Згодом церква Святого Спаса надала останній притулок князям Святославу Ярославичу, Глібу та Олегу Святославичам. У 1150 році сюди були перенесені мощі вбитого у Києві князя-інока Ігоря, причисле-ного згодом до лику святих. А наступного року тут поховали князя Володимира Давидовича, а у 1159 році поруч з труною святого Ігоря поклали митрополита Київського Констянтина, що також був згодом канонізований.

      Знайшли у цій славній церкві останній притулок герой "Слова о полку Ігореві" Всеволод Святославович, князь Ярослав Всеволодович та інші.
      Відомо, що до 1572 року у Спаському соборі зберігалися мощі вбитого в Орді святого князя чернігівського Михайла, які потім перевезли до Москви. 1896 року сюди перенесли мощі святого Феодосія Углицького.
      Зараз Спасо-Преображенський собор входить до складу Національного заповідника "Чернігів Стародавній" і одночасно є кафедральним храмом Чернігівської єпархії.       Володимир РУДЕНОК

Версия для печати