Сборник исторических статей о Чернигове

Про те, як Чернігівська міська дума розпоряджалася своєю земельною власністю за часів Російської імперії

Вільної землі в Чернігові вистачало. Фото початку XX ст.
      Земля завжди була і залишається однією з найголовніших матеріальних цінностей. Бажання володіти якнайбільшою її кількістю спонукало людей робити великі географічні відкриття і знищувати цілі народи. За землю платили великі гроші, і отримували її шляхом шахрайства. Володіння землею вважалося ознакою заможності і незалежності. Саме тому одним з привілеїв, що надавав містам право самоврядування, були земельна власність і право на свій розсуд розпоряджатися нею.

      Володів певною кількістю землі й Чернігів. У різні часи розміри земельних володінь були різними, але бажання отримати від них якнайбільше прибутку у міської влади завжди були незмінними. Подивимося, як це відбувалося наприкінці XIX століття, коли територія та населення міста швидко зростали.
      1873 року в столиці Чернігівської губернії мешкало близько 20 тисяч осіб. Вони мали під садибами 381 десятину землі, під вигонами - 1682, під оранкою - 218, під сінокосами - 974, під річками, болотами та шляхами 177 десятин. Це було досить велике господарство і Чернігівська дума дуже ретельно підходила до вирішення земельних питань.

      Так, 9 травня 1880 року вона постановила знести старі торговельні споруди на центральному ринку і замість них збудувати нові. При цьому оренда однієї квадратної сажені була збільшена до 10 карбованців. Це гарантувало отримання 1440 карбованців на рік, тобто на 20% більше затраченої суми.
      Показово, що коли у 1882 році торговці запропонували купити у міста ділянку, що вони орендували, дума вирішила не позбавлятися того, що надає гарантований і постійний прибуток.

      Вирішуючи питання продажу землі, міська влада враховувала і район, де знаходилася земельна ділянка, і якість самої землі. Наприклад, коли домовласник Рота звернувся до управи з проханням продати йому землю під Валом, керівництво міста врахувало, що означена ділянка знаходиться впритул до садиби покупця з тильного від неї боку і тому в інший спосіб не може бути використана. На цій підставі питання було вирішено позитивно і землю продали по 2 карбованця за квадратний сажень. Але дума не завжди бажала позбавлятися своєї власності. Так, 1882 року вона відмовила місцевому мешканцю Ткаченку в придбанні ним земельної ділянки за Лісковицею, бо запропонована ціна була, на її думку, замалою.
      Зрозуміло, що земля у центрі міста коштувала дорожче і до її реалізації підходили обережно. Що стосується ділянок на окраїнах, то їх продавали, як кажуть, залюбки за ціною від 60 копійок до 1 карбованця за квадратний сажень. При цьому дума навіть дозволяла міській управі вирішувати це самостійно, без погодження з депутатами.

      А ось ще один приклад. 1880 року технолог Ободовський звернувся до міського самоврядування з проханням віддати йому в оренду на 12 чи більше років до 10 десятин землі поблизу Ялівщини для спорудження цегляного заводу. При цьому він запропонував умови, при яких завод після завершення терміну оренди перейде у власність міста. Враховуючи те, що означена земельна ділянка розташована на пісках і для сільського господарства не придатна, дума вирішила, що це їй вигідно і погодилася.
      Іноді між орендаторами і містом виникали суперечки. Тоді їх вирішували у суді, й треба сказати, не завжди на користь власника. Але, як про те свідчать історичні джерела, Чернігівська дума грамотно і на користь міста вирішувала земельні питання.       Володимир РУДЕНОК

Версия для печати