Духовні святині Чернігівщини

СОСНИЦЬКІ ХРАМИ

       Після прийняття християнства на Чернігівщині почалося інтенсивне будівництво церков. Оскільки вони в основному були дерев'яними, то й недовговічними. Кам'яні церкви будувались у великих містах.

       На мальовничому В'юнищі (околиця Сосниці) стояв храм Вознесіння, побудований 1657 р. Він виріс на місці старого ветхого храму. Це була свого роду велична споруда. Наші предки добре володіли сокирою. Дошки так щільно припасовані одна до одної, що здаються суцільними. Вражав красою дерев'яний іконостас. Поряд із церквою височіла дзвіниця оригінальної архітектури. На її маківці поставлений вертикально високий конусоподібний дуб, який внизу був завтовшки до аршина. Покрівля виконана з маленьких ромбоподібних листів старовинної бляхи. На дзвіниці висіли шість дзвонів різного розміру. Паламар Сергій Савченко майстерно дзвонив, наче грав на дзвонах, вибиваючи різні мелодії. У храмі зберігалась велика бібліотека релігійних книг, рідкісні корогви, різне церковне начиння, роботи стародавніх умільців.

       Одного разу, коли ми з матір'ю зайшли до церкви, здивувалися: вона була перегороджена дошками. Як виявилося, в другій половині відкрилася українська церква. Там правив молодий красень-священик із дзвінким голосом. Та недовго проіснувала ця церква, бо і священика, і багатьох із тих, хто туди ходив, заарештували. І скінчилось усе тим, що 1935 р. храм закрили, а церковне майно знищили чи розтягай. Засновник Сосницького краєзнавчого музею Ю. С. Виноградський хотів деякі речі взяти до музею, але йому не дали, мовляв, нічого поширювати опіум для народу. Проте просто закрити церкву виявилося замало, і її зруйнували. Спалили й ті дуби, на яких були вирізані прізвища будівників: Усенка, Ковпака, Вербицького та інших козаків.

       Спорудження іншої святині Сосниці - кам'яного Свято-Троїцького собору - почалося в 1702 р. Будував його Григорій Іванович Коренько. Довгий час протоієреєм собору був Ф. П. Полторацький, батько Марка Полторацького (1729-1795 рр.) - першого вітчизняного оперного співака. Під час перепису 1767 р. при соборі була "школа с дьячком и псаломщиком и питалась с нищими".

       У 1787 р. імператриця Катерина II, проїжджаючи через Сосницю, побувала в соборі й "пожалувала" на обновлення храму 500 крб.

       Міцним виявився собор і в останню війну. Вистояв! А от після війни його просто так не змогли розібрати, то рвали динамітом. Але й динаміт не зразу взяв. Кажуть люди, що вапно замішувалось на яйцях. Собор будувався на віки.

       Єдиний храм, що залишився в Сосниці, - це дерев'яна церква. Покрова Богородиці, "на место обветшавшей построена в 1724 г.". Яких тільки мук не зазнала ця споруда, особливо, коли в ній розмістили автошколу й повипилювали балки.

       У 1756 р. "усердием Марка Федоровича Полторацкого" побудована кам'яна Воскре-сенська церква. "Церковь была о трех куполах самой простой архитектуры. Она была разбита громом и так долго стояла без крыши, что на ней выросла береза. Она реставрировалась уже по моей памяти, стараниями бабушки, долго собиравшей пожертвования по книжке, выданной из консистории" (Керн Г. П. "Воспоминания. Дневник. Переписка").

       На сосницькому кладовищі стояла дерев'яна Митрофанівська церква, від якої залишилась тільки невелика металева дошка, що зберігається в Сосницькому краєзнавчому музеї. На дошці, зокрема, є такий напис: ".. .на определенной и собственной земле для кладбища умерших сего города Сосницы людей своим коштом и трудами удовствующей госпожи сотниковой сосницкой Агафий Ивановны Шатилихы и сына ее господина полковника Афанасия Филимоновича Шафонского и жены его Анны Михайловны и сына его Андрея 1778 г. сентября месяца 23 дня. А в 1841 г. посвящена сия церковь святому воронежскому чудотворцу Митрофану. Будь вечная память строителям Харитине Иванковой и Емельяну".

       У 1708 р. сербський єпископ Рувим на північ від Сосниці заснував сосницьку Рувимську пустинь, яку 1749 р. приписано до Пустинно-Рихлівського монастиря. Там розміщувалася Спасо-Преображенська церква. У 1786 р. пустинь закрито, а церкву перенесено в інше місце.

       Нестір Сорока, краєзнавець

Версия для печати