Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ І

Землеволодіння

    У другій половині XVII ст. провідні позиції в системі соціально-економічних відносин України, як і раніше, займало сільське господарство, організації якого сприяли досить гарні природні та кліматичні умови, а також багатство грунтів, рослинного й тваринного світу. Економічну основу сільськогосподарського виробництва становило землеробство. У системі земельної власності та землеволодіння відбулися певні зрушення.
    В результаті Визвольної війни середини XVII ст. на зміну землеволодінню польських магнатів та шляхти йшло землеволодіння козацької старшини.
    Значного поширення набула на Чернігівщині рангова форма власності. Тривалий час ранговими були, зокрема, Седнів, Городня, Ріпки, Бахмач. Рангові землі, як зазначав М.Є.Слабченко, були старшинськими. На основі гетьманських універсалів представники старшини одержували землю у вигляді платні за службу в козацькому війську. Наприклад, військовому канцеляристові Костянтину Мокрієвичу Богдан Хмельницький розпорядився надати села Сибереж і Ямище, а також слобідку Ройську. А Іван Домонтович (слабинський сотник) одержав села Максим і Смолин.
    У багатьох випадках подібні надання зводились до підтвердження прав на маєтності їх попередніх власників. Так, в універсалі Б.Хмельницького Лаврентію Бороздні від 2 вересня 1656 р. зазначалось, що він одержить у володіння свою попередню власність: "села Горск, Клюси, Куршиновичи, Жолведи, остров Тарасовский и Заджеверский, селище Медведово, пустош Бутовскоє, деревня Ярцово, селище Заничи, Бахаєвскоє, так же во Мглинской волости селище Тростянскоє і селище Рощининскоє, селище Роєвскоє над річкою Білогощею, село Кгарцево з млином, деревню Хоромноє, пустош Борознина, так же і пляц з будованєм в місті Стародубовском ... маєтност єго власную в повіті Стародубском будучую", щоб Бороздна "спокойне тоєї маєтности заживал".
    Спеціальним охоронним універсалом (від 3 вересня 1656 р.) гетьман суворо забороняв здійснювати будь-які побори і брати підводи в селах, що входили до складу володінь Л.Бороздни: "аби в селі Клюсов, Горску і Х[оромном] і в Куршиновичах жадное кривди, шарпанини і перенагабаня нихто так з старшини і черни Войска Запорозкого мимоездом і подєздом чинити не важилися, ани теж найменших екзакций, поборов і подвод брати не домишлялся".
    Згідно з гетьманським універсалом від 4 вересня 1656 р. "маєтности їх власний в повіті Стародубскому будучії" одержували в "посессію" й Михайло та Ілля Рубці: "села Курознова, Раженичи, із млином, село Бобки, Чернооков, Брахлов з отчинами до тих сел здавна належачими, то єсть Ляхов Ключ, Головскую і Стровскую і Ковбасовскую з селищами Полховом і Стобки зо всіми до них приналежностями " .
    Аналогічно за Юрієм Бакуринським Богдан Хмельницький закріпив 26 червня 1656 р. у знак "вірниє і радителниє служби ... в Войску Заиорожском" "села Великий Віс, Осняки, Ріпки, Гусин-ка, Буянки і Слободка ... з дубровами, борами", які раніше його батько купив у панів Биялтів та Пероцьких і був відповідно власником їх.
    Село Постовбиці "єго власное, зо всіми грунтами і приналежностями, до того селища принадлежащими" одержав тоді ж Олефір Радченко. Універсал від 24 червня 1657 р. підтверджував землі навколо М.Чернігова Лукашеві Носачовичу. За "зичливость єво в подданю фортеци биховской" 4 травня 1657 р. "приворочалось" "село єго власноє Вербичи названноє, также село Горбове" Павлу Яр-мултовському. Чернігівський сотник Станіслав Кохановський (шляхетського походження) одержав право заснувати слободу в Гучині.
    Таким чином, є підстави констатувати той факт, що на Чернігівщині Б.Хмельницький поспішав підтвердити землевласницькі права насамперед старшині шляхетського походження. Характерним для даного регіону було те, що представники православної шляхти саме тут активно виступили на боці повстанців під час Визвольної війни середини XVII ст.
    Досить спритно учинив В.К.Дунін-Борковський. Після Андрусівської угоди між Росією й Річчю Посполитою (1667 р.) він, щоб не втратити своїх володінь, прийняв православ'я і вступив на службу до Війська Запорозького. Грамотою 1674 р. російський Цар Олексій Михайлович підтвердив Дуніну-Борковському землі, які він одержав свого часу як подарунок від польського короля.
    Польський шляхтич Казимир (він же Карп) Манковський також перейшов на службу до козаків. Будучи шептаківським сотником у Стародубському полку, він брав активну участь у боротьбі з ворогами: у 1694 р. ходив під Кизикермен і в цьому місті "для береженія крепости оставленній от неприятелскихь войскь великое претерпель утесненіе", "действоваль ... с командою" під час взяття Азовської фортеці у 1696 р., воював під Таманню (1698 р.). У 1701 році під час штурму Руголевської фортеці Манковський загинув. За військову службу його наділяли маєтностями .
    "За верные его служби" одержав "кгрунта" і вроджений шляхтич, згодом знатний військовий товариш Афанасій Григорович. Гетьманові й цареві особливо сподобалось те, що від маєтностей на території "полской Украйни" він відмовився.
    Відмовились від "природних" маєтностей (міста Брусилова, містечка Волоті "со многими селами подь Польшею") Михайло, Сергій і Лаврентій Ханенки, поступаючи на службу до Олексія Михайловича в 1644 р. Вони також одержували землі на Україні.
    "Поневаж Бог всемогущій наклонил шляхту до Війська Запорізького, ми їх ласкаве принявши, їх маєтности і грунтов власних уживать, яко здавна уживали, позволилисмо", - зазначалось в універсалі від 23 червня 1657 р. Олексій Михайлович дозволив "шляхте благочестивой ... которіе в Малой России обретаются и веру к намь великому Государю на подданство учинили" бути при своїх шляхетських "волностяхъ и привилияхъ".
    Такі поступки з боку гетьмана й російського уряду здійснювались, напевно, з метою заохотити якомога більше шляхти до вступу її в Запорозьке Військо.
    У деяких документах прямо вказувалось на необхідність відбування шляхтою військової служби за земельні надання. Так, підтвердивши 21 березня 1670 р. права на маєтності любецьким шляхтичам Саві Унучку, Івану Скугару, Федору Красковському, Олексію Кривопиші, Ничипору Богушу, Семену Селицькому, Ар-тему Злобі, Прокопу Величковському, Василю Демидовичу, Дем'ян Ігнатович вимагав, щоб кожний із них або ж сам відбував військову повинність, або ж замість себе направив козака на доброму коні. "А которій бн не хотел шляхтичь, пожиткуючи оними кгрунтами, воєнного з служби своей козака до боку нашого висилати, албо самъ на услугу войсковую виезжати, таковій кождій од держанія кгрунтов одпадатиметь", - зазначалось в універсалі.
    Шляхті, напевно, така умова була добре відома. Коли шляхтичі білоруського міста Могильова Мартюшковичі у вересні 1655 р. подавали чолобитну Олексію Михайловичу "о пожалованій ихь отцовскимь и дядичннмь поместьемь", крім іншого, вони зазначали, що з того помістя 10 чол. служать у полку наказного гетьмана Івана Золотаренка, 7 осіб стоять "вь полкехь" під Биховом; Мартюшковичі платять їм гроші, також служать вони "на нашихь коняхь, и платье и оружье наше".
    Великими землевласниками були самі гетьмани, які в другій половині XVII ст. часто зосереджували в своїх руках необмежену повноту влади. Багаті угіддя належали їм на Чернігівщині. Так, наприклад, один лише І.Самойлович володів 12 "вільними" військовими селами. Гетьман Мазепа мав села Мале Устя, Городище, Карельське, Билку, Кочерівку, Марчишину Буду, Мутин, Сопич, слобідку Потапівку. На гетьманську булаву належали села Устя Велике, Красне, Метеївка, Обмачів, Підлипне, Потапівка, Гути (Ніжинський полк); Шентаки, Хворостовичі, Флівка, Машів, Погорільці, Старий Жадов, Архипівка, Бочки, Кистер, Буда, Лизанівка, Андрійковичі, Камінь, Бородівка, Попівка, Мамекін, Бирин, Пушкарі, Рогівка, Посудичі, Рожки, слобідки Фадова, Камінська, Ковпинка, Радомка, Фіалки, Борщів, Чехівка, Гарани, містечко Ропськ з селами, Вертіївка.
    Генеральний обозний Ломиковський володів містечком Топаль, селом Онуковичі, слобідкою Туросною (Стародубський полк), а також селами Понурницею, Вербою й Вишеньками в Чернігівському полку. Власником багатьох сіл був генеральний обозний Василь Борковський.

Версия для печати