Черниговская Епархия

АНТИМІНС ПЕТРА МОГИЛИ З ЧЕРНІГІВСЬКОГО ЄПАРХІАЛЬНОГО ДРЕВЛЕСХОВИЩА
В. В. ЗАЙЧЕНКО, І. М. СИТИЙ (Чернігів)
     Літературні джерела дуже скупо інформують про священний атрибут християнського богослужіння -антимінс. Енциклопедичний словник під редакцією проф. Андрієвського (видання Брокгауза і Ефрона, С-Пб, 1890) характеризує його як "вместопрестолие", чотирикутний з лляної або шовкової тканини плат, на якому зображено покладання Ісуса Христа до труни і чотирьох Євангелістів у кутах. У верхній його частині вшиваються святі мощі. Використовується антимінс при відправі божественної літургії в таїнстві євхаристії. Завжди повинен знаходитись, на престолі під Євангелієм, загорнутий у особливу пелену, що зветься плитоном. Під час богослужіння розгортається.
     Обряд євхаристії остаточного вигляду придбав у VI столітті, і можна припустити появу антимінсу саме в цей час. У ново - збудовану церкву чи на новий престол антимінс повинен видаватися особисто настоятелю освяченим хоч би архієреєм. Про те, що кожна церква повинна мати антимінс, постановив Московський собор у 1675 році.
     Тим більший інтерес викликає антимінс із збірки Чернігівського історичного музею (інв. № И-1559). Це невеликий за розміром (52X36,3 см, матриця - 39X29 см) бавовняний плат, підшитий грубим домотканим полотном (вірогідно, пізніше), на якому чорною фарбою відбито канонічний сюжет і написі "Божетвенный и сщенный олтарь Га Ба и Спса ншего Іса Ха" осщеннь блгдтію всестго и животворящаго дха: Рукодтъиствен же и блсвен преосщнным гсдном отцем Петром Могилою Православным Кієвским Галицким и всея России Митрополитом: Єкзархою Стъйшаго Аплского Фрону Константінополского Архімандрітом Печарским. При держави всесвътл'ъшого Короля. Полского Владислава четвертого. Лъта Бытїа міра ЗР от Во площенія же Хва. АХ Мц:
     Въ еже сщеннодьйствовати и съвершати на нем Бжественную" Лутургію". В нижньому правому куті - монограма ЛТ.
     Отже, антимінс пов'язаний з такою відомою особою, як Могила Петро Симеонович (1596-1647) церковно-політичний і культурний діяч України, високоосвічена людина, архімандрит Києво-Печерської Лаври (з 1627 р.) митрополит Київський, Галицький і всієї Росії (України) (з 1632 р.). Співставивши роки його життя та отримання митрополичного сануможемо датувати антимінс періодом між 1632 і 1647 роками. До цього-треба мати на увазі, що й Владислав IV був королем Речі Посполитої з 1632 року. В той час, коли було створено наш антимінспанувала ксилографія-гравюра на дереві. Характерною і вона була і для друкарні Києво-Печерської Лаври, заснованої між 1606-1616 роками. Поряд з книгодрукуванням набірними літерами, Лаврська друкарня випускала гравіровані листи, відбиті з дерев'яних дошок, на яких вирізувалися цілі сторінки а текстом та ілюстраціями. Вони розповсюджувалися серед богомольців. Саме до цього типу друку можна віднести наш антимінс.
     Гравірування потребувало достатньої кількості граверів у друкарні. І у Лаврі їх було декілька. Серед імен київських граверів 1-ї половини XVII ст. є гравер з монограмою ЛТ, яку маємо на антимінсі. Вірогідно, йому належать ілюстрації до виданого вперше в українському друкарстві поетичного твору світського змісту "Вірша на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного" Саковича Касіяна (1622 р.). Цими кількома гравюрами, по суті, започатковано на Україні жанр історичної, пейзажної, батальної та портретної гравюри. ЛТ брав участь в ілюструванні прекрасних лаврських та Львівських видань 20-40-х років XVII ст.: "Царю Іустіану главизн повчальних" Агапита (1628 р.), "Тріоді пісної" (1627 р.), "Акафіста" (1629 р.), "Служебника" (1629 р.), "Тріоді цвітної" (1631 р.), "Октоїху" (1644), "Требника" (1646 р.), "Тератургіму" (1638 р.), "Номоканону" (1629 р.), "Псалтиря" (1629 р.), "Октоїху" (1630 р.). Причому останні три книги він оформляв не в колективі авторів, а один. Діяльність цього автора тісно переплітається з письменницькою діяльністю Петра Могили. Майже кожна з вказаних книг має його літературний твір-переклад, передмову, присвяту. Після смерті Петра Могили не зустрічаємо і ілюстрацій ЛТ. ЛТ, мабуть, був одним з ведучих графіків Лаврської друкарні, і недаремно митрополит саме йому доручив вирізати дошку, з якої було зроблено відбиток на антимінсі.
     Композиція антимінса характерна для української іконографії: немає перевантаження великою кількістю постатей, надзвичайно лаконічна. І, мабуть, виглядала б сухувато, якби не динамізм у постатях чотирьох янголів, що тримають покров з тілом Ісуса Христа неначе у повітрі, на льоту опускаючи його над труною біля Христа. Такі ж динамічні і півпостаті Євангелістів, вміщені в овальні медальйони. Орнаментальні рамки медальйонів важкі, з масивними, неначе з металу, завитками і своєю монументальністю різко контрастують з усіма зображеннями, надаючи твору особливої значимості і урочистості. А мистецькі прийоми графіка-ритмічні діагональні летючі штрихи, що вкривають майже всю поверхню зображення, неначе мереживом, згладжують трагізм сюжету.
     Порівнюючи цю композицію з композиціями більш пізніх антимінсів, бачимо значні зміни. Сюжет "Покладання до труни" налічує 8-10 постатей, зображення Євангелістів у медальйонах з'єднані важкою рамою, тло майже не проглядає з-під густо заштрихованої поверхні зображень.. Змінюється зміст написів на антимінсі.
     Надзвичайно цікаво було б дізнатися, з якої церкви і яким чином антимінс потрапив до музейної збірки. Але старі інвентарні номери 17 314, 1382,, 1026, 1619 не дають відповіді на це запитання. Інвентарна картка післявоєнної інвентарізації вказує на збірку Чернігівського єпархіального древлесховища, але повністю довіряти цьому запису не можна. Давні каталоги і фонди музеїв містять антимінси тільки кінця XVII-XIX століть.
     Таким чином, ця пам'ятка історії розширює наші відомості про діяльність київського гравера ЛТ і є найдавнійшою серед, подібних, що зараз зберігаються у музеях Чернігівщини.

Версия для печати