Старый Чернигов - сборник статей

ІСТОРІЯ СМІТТЯ В ЧЕРНІГОВІ
     Ще в останній чверті XIX століття Чернігів був невеликим, за мірками губернського центру містечком. Найбільша його довжина трохи перевищувала З кілометри, а загальна площа дорівнювала приблизно 3600 кв. км. На цій території проживало близько 26 тисяч мешканців. Великих промислових підприємств в Чернігові не було, і місцеве населення складалося, по більшості, з державних службовців, ремісників, торговців та учнівської молоді. Забудова була переважно дерев'яна одноповерхова, а вулиці та площі не мали твердого покриття. Столиця Чернігівської губернії не мала водогону, електричного освітлення та каналізації.
     У таких умовах Міська Дума, а саме на неї покладався обов'язок забезпечувати комунальні потреби мешканців, робила все можливе для благоустрою міста.
     Довгий час воду, у тому числі і питну, населення Чернігова брало безпосередньо з річок.
     У 1875 році у верхів'ях Стрижня була знайдена якісна артезіанська вода. У тому ж році створюється водовозний обоз, який доставляв чисту питну воду прямо до осель, а протягом 1880 - 1883 років будується перша черга міського водогону. Це в значній мірі сприяло покращенню санітарного стану та епідемічної безпеки Чернігова і його мешканців, але не вирішило усіх наболілих проблем. Однією з них була відсутність каналізації. Велика кількість відхожих місць та вигрібних ям створювала потенційну небезпеку епідемічних захворювань. Спочатку приватні особи вирішували свої проблеми самі, а Міська Дума наймала для очистки ретирад, у приналежних їй спорудах, приватних осіб, що коштувало, у середньому, 300 карбованців на рік. Але це було негігієнічно, і у 1895 році, за ініціативою губернатора Е. К. Андріївського, на кошти Міністерства Внутрішніх Справ у Чернігові був організований ассенізаційний обоз с герметичними діжками та насосами, яким керував староста.
     Болючою для Чернігова проблемою протягом багатьох років залишався Стрижень. Від чистоти його берегів, в значній мірі, залежало здоров'я усього населення міста. Тому чернігівське керівництво приділяло цьому питанню особливу увагу. Про це свідчать численні рішення та постанови Думи. За однією з них (від 25.02. 1881 року) заборонялось звалювання багна та сміття на берегах Стрижня. Не дозволялося прати білизну та мити різноманітні речі по течії вище садиби Духовної семінарії (сучасний військовий шпиталь). Не можна було вивозити багно та сміття у яри, з яких навесні та під час злив вода потрапляє до річки. Порушникам постанови загрожувало судове покарання.
     Показовою можна вважати ситуацію, яка склалась узимку 1884 року при вирішенні питання про будівництво на березі Стрижня військових казарм 18-го піхотного Вологодського полку, який був розквартирований у той час у Чернігові. Міська Дума висловилась категорично проти цього, бо вона цілком справедливо вважала, що це неодмінно стане причиною забруднення річкової води.. Військове командування та губернатор мали іншу думку і наполягали на будівництві. Керівництво міста не злякалось могутніх супротивників і проявило принциповість. Довелось навіть звернутися до Сенату та військового міністра.
     Піклувалася Чернігівська Дума і про інші водосховища. За постановою 1881 року заборонялось забруднювати береги озера Млиновища, що на Лісковиці. Не дозволялось, наприклад, купати у ньому коней, прати білизну, переганяти через озеро худобу. До останньої чверті XIX століття у Чернігові всі вулиці та площі залишались незамощеними. З цієї причини місто навесні та після дощів потопало у грязюці. Необхідність замощення міських магістралей стала очевидною. Тому наприкінці листопада 1878 року Дума складає договір з купцем Френкелем, за яким останній зобов'язався протягом двох років забезпечити місто необхідною кількістю каміння. У наступному 1879 році, коли поступила перша партія бруківки, роботи розпочались. В першу чергу замостили вулиці Богоявленську (відрізок сучасної вулиці Шевченка до Красного мосту) та П'ятницьку, а також Красну площу. У наступні роки ці роботи були продовжені. Непролазна грязюка ставала історією.
     А от побутове сміття не закінчувалося ніколи. І боротьба з ним тривала кожен день. Важливу роль у ній відігравала поліція. За проханням Думи губернатор дав наказ розділити Чернігів на дільниці, за кожною з яких був закріплений поліцейський, зобов'язаний слідкувати за порядком та чистотою. Зі свого боку Дума пильно слідкувала за дотриманням мешканцями губернського центру встановлених санітарних норм. Встановили навіть посади санітарного лікаря та фельдшера, а у окремих районах існували санітарні попечителі. У їхні обов'язки входив нагляд за очищенням вулиць та майданів, влаштування ретирадних місць, організація звалищ та смітників тощо. Окремою постановою заборонялось випускати на вулиці та площі міста худобу. Всі домовласники були повинні прибирати сміття біля своїх осель та торговельних підприємств, а навесні та після дощів вирівнювати пошкоджені водяними потоками прилеглі до їх домівок ділянки вулиць. В обов'язок домовласників входив і своєчасний ремонт тротуарів біля їх будинків.
     Зусилля Чернігівської Думи не були марними. За свідоцтвами сучасників, століття тому наше місто відрізнялось чистотою, що робило його особливо привабливим.

Версия для печати