Історія Чернігівщини

Троїцько-Ілльінський монастир

Розташований на терасах Болдіних гір. Складається з двох частин - колишнього Іллінського та Троїцького монастирів, об'єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль. Початок за літописом було покладено ченцем Антонієм Печерським 1069. Викопані ним та його послідовниками печери поступово розширювалися й перетворилися на багатоярусний підземний комплекс так званих Антонієвих печер.

У 12 ст. було збудовано Іллінську церкву, яка безпосередньо сполучалася зі входом до печер. 1239 монастир зруйнували орди Батия. Відбудований 1649 на кошти сподвижника Б. Хмельницького чернігівського полковника С. Подбала.

1672 монастир розширено. Будівлі почали зводити на сусідній горі, а монастир дістав назву Троїцько-Іллінського. Першими відомими мурованими спорудами, що збереглися, є трапезна із Введенською церквою та три корпуси келій. Започатковані 1677, вони створювали мальовниче барочне оточення головної споруди - Троїцького собору, який був закладений 1679.
В 40 рр. 18 ст. тер. було розширено на Пд.-Зх., в зв'язку з чим споруджено дві кутові вежі, 1750 - будинок архімандрита. Остаточно ансамбль склався 1775, коли з пн. боку виросла 58-метрова пятиярусна дзвіниця, що надала всьому комплексу динамічності і завершеності. У 2-й половині 17 ст. Троїцько-Іллінський монастир - один з центрів українського літописання.

В кінці 17 ст. у монастирі склав свою "Хронику" укр. літописець Л. Боболинський. У 1679 сюди з Новгорода-Сіверського переведено друкарню. Монастир мав велику бібліотеку, де 1776 налічувався 11304 книги. У середині 18 ст. Троїцько-Іллінському монастирю належало понад 10 тис. кріпаків, 24 села, 30 млинів та ін. 1786 монастир закрито, земельні володіння секуляризовано. З 1790 на території Троїцько-Іллінського монастиря - резиденція Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. У 1988 переданий Чернігівській єпархії. Розташований на вул. Толстого №92.

Торгівля в Чернігові

У давні часи, за межами "окольного града", де жили переважно городяни, купці, ремісники, знаходилася Торгова площа. її ще називали Торжок. Про великі тоговельні зв'язки, зокрема, з купцями Північного Причорномор'я свідчить і той факт, що по вулиці гетьмана Полуботка, неподалік колишньої Торгової площі, виявлено близько 200 фрагментів амфор, виготовлених у XII сторіччі.

Монголо-татарські завойовники у середині XIII сторіччя перетворили в руїни Торгову площу, після чого життя на території колишнього "окольного града" занепало на кілька століть. Особливого розвитку набула торгівля в середині XVIII століття. Як зазначається в ювілейному виданні міської управи "Очерк истории города Чернигов 907-1907", у місті були ярмарки: 6 січня, 8 липня, 20 вересня і, крім цього, торговий з'їзд в десяту п'ятницю (Десятуха), на яку, крім довколишніх обивателів, з'їжджалися купці з Ніжина з великоросійськими і шлонськими (сілезькими) товарами. Як правило, ярмарки проходили за Стрижнем, поруч з теперішнім пляжем у бік Кордівки.

Російські купці везли до Чернігова вироби із заліза, чавуну, олова, жовтої і червоної міді, фарбовані вироби з товстого полотна, селянське сукно, хутро, китайський шовк. У свою чергу на чернігівському Торжку можна було придбати віск, мед, шкіру, коров'яче масло. Особливим попитом користувалися чоловічі та жіночі чоботи. Автор "Черниговского наместничества. Топографическое описание" Опанас Шафонський зазначав: "Все женщиньї носят сапоги черньїе, а в праздники - красньїе с високими скобками".

Цікаві спогади про торгівлю в районі П'ятницької церкви залишила нам Ірина Коцюбинська, які зберігаються в літературно-меморіальному музеї М.М.Коцюбинського. "Згадую, - пише вона, - як сонячним весняним ранком ми з татом блукали по базарному майдані. Біля П'ятницької церкви розташувались перекупки з бубликами, свіжим блискучим хлібом, печеним на дубовому листі, з птицею, жовтим тугим пахучим маслом, глечиками з молоком. Але тата чомусь тягло до м'ясних рядів, що простяглися в бік П'ятницької вулиці.

Під високим піддашшям, на оббитих залізом рундуках, лежало свіже червоне паруюче м'ясо, печінка, нирки, сірі слизькі кишки, тугі ковбаси, шматки білого сала з рожевими прожилками. У крамницях м'ясників висіли на залізних гачках оббіловані туші з жовтим застиглим жиром. Посередині стояли величезні дерев'яні плахи, на яких хрящали під гострою сокирою: ребра, голови, кістки. А далі стояли криваві калюжі. Тато не міг відвести очей від цієї картини смерті й вбивства. Він навіть1 зблід. Швидше на свіже повітря. На простір! За обідом не міг доторкнутися до вареного м'яса, що парувало на; блюді".

Торгові ряди збереглися до тридцятих років XX сторіччя, а потім їх розібрали, глибокі підвали засипали землею. На їхньому місці розбили театральний сквер, а після війни звели приміщення обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка (архітектори С.Фрідлін,; М.Лібман, С.Тутученко). Його було відкрито в урочистій обстановці 21 листопада 1959 року. Головний фасад споруди являє собою восьмиколонний портик з трикутним фронтоном, увінчаний барельєфом українського поета, художника, революційного, демократа Т. Г. Шевченка і героями його творів. До послуг глядачів зал на 800 місць, просторі фойє, буфет та інші служби.

А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я

Версия для печати