Історія Чернігівщини

Літопис Чернігова

"Літопись, що в руських і польських сторонах діялося і якого року" – пам'ятка укр. історіографії 17-18 ст., цінне історичне джерело. Відомо 4 списки. Починаються вони, за винятком четвертого списку (має записи під 1497 і 1503), 1587. перший список закінчується 1652, другий - 1750 (з великими прогалинами), третій – 1725 (події за 1704 -25 висвітлені повніше), четвертий – 1764.

За змістом Чернігівський літопис поділяють на три частини: перша охоплює історичні події з 1578 по 1692, друга - з 1693 по 1703 (вона написана в Чернігові), третя - з 1704 до 1750. по суті самостійною частиною четвертого списку є опис подій за 1726-64, оскільки, хоч і має за цей період записи другий список під шістьма роками, вони не збігаються з записами четвертого списку, за винятком двох. Її автором була світська високоосвічена людина, що близько стояла до гетьманського чи полкового уряду. Його цікавили як загальноімперські і загальноукраїнські події, так і події повязані з Чернігівщиною.

Перші два списки Чернігівського літопису були покладені в основу публікації М.М. Бєлозерського (Южнорусские летописи. К., 1856), третій список 1890 видав О.М. Лазаревський. Четвертий список, нещодавно виявлений у рукописному збірнику О.Ф. Шафонського, ще не був надрукований. Він переважає всі останні обсягом і повнотою висвітлення подій. У Чернігівському літописі повідомляється про сел..-козац. Повстання 16-17 ст. Докладно описані події визвольної війни укр. народу 1648-54 та істор. Події 2-ї пол. 17 ст., розповідається про кошового І.Д. Сірка, полковника С.П. Палія, посольство до Петербурга 1723, Малоросійську колегію. У Чернігівському літописі знайшли відбиття і найважливіші події політичного і культурного життя. Чимало відомостей літопису є унікальним.
За характером викладу подій, стилем та мовою Чернігівський літопис дуже близький до літопису Самовидця.

Літній театр на Валу

"До звичайних садових прогулянок додалась у нас ще одна громадська розваїж небувала раніше,-літній театр у ротонді, - читаємо в газеті "Особое прибавление к "Черниговским губернским ведомостям" від 20 липня 1875 року.

Драматичне мистецтво, музика і чисте повітря -дуже хороша комбінація, ось чому публіка поставилась до такого нововведення вельми доброзичливо: майже під час кожного спектаклю зал заповнений глядачами".
Потім невідомий автор висловлює думку, мовляв, такого роду театр, незважаючи на свою мініатюрність і легкість за характером, повинен зберігати свою естетичну гідність і не перетворюватися в балаган. У Чернігові ставилися популярні того часу вистави "Сватання на Гончарівці", "Наталка-Полтавка". Роль Миколи виконував Степан Нос. Наталки - Марія Загорська. Якщо донедавна чернігівська публіка дивилася вистави заїжджих антрепренерів, то в шістдесятих роках XIX сторіччя театр утримував місцевий старожил І.М.Лагода.

Як правило, в репертуарі театру, крім сучасних на той час вистав, значилися і ті, які користувалися популярністю в столиці. Глядачі особливо гаряче сприймали спектаклі, в яких було багато шумового ефекту: стрілянина, руйнування тощо. Крім вистав з участю місцевих театралів приїздили і гастролери.

Свого часу публіка тепло приймала фокусника із Персії Роберта Ленця. І все ж зали були напівпорожні. Зібрати величезну кількість глядачів могли театри чи концертні групи з іменем. А такі досить рідко з'являлися в місті. Концертанти середньої руки після виступу мали влаштовувати танці під оркестр. Траплялися непоодинокі випадки, коли загалом непогані театральні трупи достроково залишали місто. Взимку по суботах вистави влаштовували в залі клубу чиновників.

Спектаклі носили родинний характер і були доступні лише для вузького кола. Гастролери надавали просторий зал дворянських зібрань, але плата за нього була дуже велика. Дворяни неохоче здавали зал. Інколи в ньому проходили вечори російського музичного товариства. У путівнику по Чернігову, датованим 1912 роком, про Літній театр читаємо короткий запис: "На Валу с Літній театр і буфет, в якому за недорогими цінами можна поснідати, пообідати і повечеряти, милуючись Десною, що протікає внизу, і луками за рікою". У 1898-1908 рр. аматорський драмгурток у місті очолював український драматург, актор, перекладач О.Ф.Володський

До його складу входили письменники Микола Вороний, Володимир Самійленко, Борис Грінченко та ін. Частими гостями чернігівців було "'Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Панаса Саксаганського. Вперше актори гастролювали в Чернігові з 2 по 12 вересня 1897 року. Особливо великий успіх випав на долю вистави "Мартин Боруля", в якій головну роль виконав Іван Карпенко-Карий. Чернігівські глядачі тепло сприймали "Наймичку", "Сто тисяч", "Безталанну", "Чумаки", "Понад Дніпром", "Бурлаку". В останній виставі успішно виступила Л.Ліницька, молоді роки якої минули в Чернігові. Рецензент Яснопольський на сторінках місцевої преси писав: "... игра артистки безупречна, и полное умение владеть собой на сцене и рельєфно оттенять все малейшие детали душевного настроения вьїказьівают в ней опьітную и талантливую жрицу Мельпомени.

Вдруге гастролі "Товариства" розпочалися 2 вересня і тривали до 14 жовтня 1907 року. На жаль, не змії' прибути Іван Карпенко-Карий, який на той час уже був смертельно хворий.
Через деякий час у Чернігів на ім'я Панаса Саксаганського прибула телеграма, в якій повідомлялося про смерть брата. Після поховання Саксаганський знову повернувся до Чернігова. У тяжку хвилину актора морально підтримав український письменник Михайло Коцюбинський, який звернувся з такими словами: "Ми знаємо, яку вагу мають на цім світі таланти, котрі працюють для розвою нації, а тим саме і для розвою всесвітньої культури.

Сильна віра з'являється тоді в душі: знаєш, що такий край зростає, що такий край здобуде собі ширшу дорогу до життя, - де працюють ті сильні люди... Ми знаємо Вашу діяльність, а про талант Ваш знає і ширший світ; через те ми складаємо палку подяку за працю для кращої долі нашої країни! Ми віримо, що Ваше діло і Ваш талант; виховали і виховують все нові і нові сили, а з тими новими силами зростає ще більша сила-Україна!" Як вчасно були мовлені слова! Вони допомогли Саксаганському в години гострої душевної кризи, їх він потім; пам'ятав усе своє життя.

У лютому 1919 року в Чернігові; було засновано Український радянський) драматичний театр. Один час він працював; під назвами: "Український театр на Валу",: "Чернігівська держдрама". Літній театр на Валу свого часу був пошкоджений і більше не відбудовувався.

Лісковиця

Південно-західне передмістя Чернігова. Вважають, що його назва походить від ліщини, що росла тут у минулому. За переказами, Лісковиця належала чернігівському князю Миколі Давидовичу Святоші - сину князя Давида Святославовича, - яку він передав 1105 після по стриження в ченці Києво-Печерській лаврі.

Прилягає до Болдіних гір. Почала забудовуватися у 18 ст., коли на території Лісковиці прокладено 4 вулиці, й одну - на початку 20 ст. Вони були лише частково забудовані приватними будинками, твердого покриття не мали. На Лісковиці - озеро Млиновище, Дуби, Деменка, Затока ат ін. Тепер Лісковиця - зона охоронного ландшафту міста, а також історичний, забудований старими будинками район, на якому прокладено понад 10 вулиць та провулків. Тут знаходяться відділення зв'язку, ощадкаса, магазини, середня школа, дитяча бібліотека, станція юних туристів, аптека.

Раніше (до жовтня 19717) на Зх. від Лісковиці виділяли окремо собідку Мет ліку, що біля підніжжя Болдіних гір, а також урочища Пастівник, Городок, Маліїв Яр. Тепер й цю територію відносять до Лісковиці. На Лісковиці виявлено численні археологічні пам'ятки доби Київської Русі, а також 17-18 століття.

Лікарня міська

На розі вулиць Шосейної – Торгової і Старокиївського тракту – Олександрівської в середині XVIII сторіччя споруджено головний корпус "богоугодного заведення приказа общественного призрения", котре в 1865 році набрало статус губернської земської лікарні. У XIX сторіччі на місці дерев'яних будівель були зведені кам'яні.

Перегорнемо пожовтілі сторінки медико-статистичного звіту за 1898-й рік. З них можна дізнатися, що в розпорядженні губернської земської лікарні було 550 ліжок, з них 420 – для психічнохворих. Функціонували відділення: хірургічне, терапевтичне, гінекологічне, інфекційне, венеричне, психіатричне, офтальмологічне. На варті здоров'я жителів міста перебувало всього 6 лікарів, 6 фельдшерів. 7 фельдшерок і дві помічниці. Витрати на медичне обслуговування становили 6065 карбованців.

Протягом року лікувальний курс проходило 3500 громадян. Найчастіше хворіли в листопаді, а найменше – в квітні. На які ж недуги скаржилися наші предки наприкінці XIX сторіччя? Найбільше було хворих з розладами нервів і психіки. До ліжка приковували інфекційні, а також хвороби шкіри і підшкірної клітковини, кісток, жіночих статевих органів, кровотворення, дихання тощо.
    Одна доба перебування в лікарні коштувала 83 копійки, в пологовому відділенні – 1 карбованець 50 копійок. За душевнохворих Чернігівської губернії брали оплату – 7 карбованців 50 копійок на місяць. Це досить великі тоді гроші.
    При лікарні діяв платний рентгенівський кабінет. Лікувальний і просвічувальний сеанси коштували відповідно по 50 копійок. Якщо під час рентгеноскопії доводилося користуватися пластинами великого розміру, плата різко зростала і становила від 1 до 5 карбованців. Влітку хворі містилися в бараках, які були споруджені в саду.
    Лікарня поповнювалася хірургічними інструментами, які надходили із Санкт-Петербурга. Бібліотека- періодичними виданнями, переважно журналами, і медичною енциклопедією. Працювала кухня. У трьох печах місцевої хлібопекарні стільки ж пекарів виготовляли хліб.
    Похвально відзначити: крім медикаментозного лікування, хворих залучали до трудової терапії. Білизна і одяг, за винятком суконних виробів, виготовлялися в швейній майстерні психічного відділення руками хворих. Суконні вироби і взуття шили хворі з чоловічого відділення. В окремих випадках на допомогу хворим приходили досвідчені майстри. Слід віддати належне: замовлення виконувалися якісно і добросовісно.

З часом психіатричне відділення було відокремлено і почало функціонувати як психоневрологічна лікарня. Крім губернської земської лікарні, хворих приймали міська лікарня Для "приходящих", лікарня Червоного Хреста. На початку нинішнього сторіччя відчинила двері община сестер милосердя. Уже з перших днів вона завоювала собі авторитет і популярність – тут приймали хворих найкращі чернігівські лікарі.

Сьогодні в колишній губернській земській лікарні міститься Чернігівська міська лікарня №1. Медики, які стоять на варті здоров'я тисяч і тисяч чернігівців, прагнуть задовольнити потреби населення у високоякісній лікувально-профілактичній і лікарській допомозі. Функціонує 14 лікувальних і 9 допоміжних відділень, в яких працює понад 200 лікарів, 500 медсестер, понад 400 санітарок. Палати лікувального закладу водночас спроможні прийняти 415 хворих. У найстарішому чотириповерховому корпусі, збудованому в 1838 – 40 роках, містяться офтальмологічне, отоларингологічне та неврологічне відділення. При міській лікарні діють 4 поліклінічні відділення.

Деякий час тому на подвір'ї міської лікарні виросло дев'ятиповерхов лікувальне приміщення. У ньому містяться інфарктне, кардіологічне, пульманолгічне, гастроентерологічне, ендокринологічне відділення та відділення реанімації.

А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я

Версия для печати