Мобильная версия сайта
Добавить новостьІсторія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Введенська церква Троїцько-Ілльінського монастиря
Збудована 1677-79 як трапезна, на півдні від Троїцького собору. Безстовпна, одно верфна, з гранчастою апсидою. Вертикалі барокових бань над центральною частиною та апсидою врівноважує з заходу видовжений трапезний зал з допоміжними службами.
Насичений декор північного фасаду, звернутого до собору, підкреслює різне функціональне призначення приміщень. Єдина двокупольна церква, що збереглася на Лівобережжі (форму верхів змінено внаслідок відбудови після пожежі 1808). За виразністю форм належить до кращих пам'яток доби барокко на Україні.
Василій Тарновський
Великий знавець, збирач української старовини Василь Васильович Тарновський (молодший) був освіченою, культурною людиною - свого часу закінчив Київський університет. Проживаючи в Качанівці теперішнього Ічнянського району, підтримував зв'язки з Тарасом Шевченком, Миколою І є, Іллею Рспіним та іншими діячами української і російської культури. Подав значну допомогу російському художникові у збиранні матеріалів до відомої картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
Ще з юних літ Тарновський захопився збиранням вишивок, манускриптів, костюмів, рідкісних старовинних домашніх виробів, художніх картин, портретів, зброї тощо. Ряд коштовних речей йому вдалося придбати в закордонних музеях. Велике зібрання південноросійських старожитностей тривалий час утримував у своєму мастку.
Колекція Василя Тарновського - велика етнографічно-археологічна цінність. Вона не раз експонувалася в Києві і привертала увагу не лише за обсягом предметів і їх матеріальною вартістю, а й викликала певний інтерес в історичному плані.
Значне місце в зібранні Шевченківська колекція, яка складалася з 758 експонатів. І це невипадково Адже Кобзар на згадку про перебування в Тарновського завжди залишав альбоми і малюнки. Одного разу господар попрохав Тараса Григоровича зробити дарчий напис. На аркуші зеленого паперу Шевченко вивів два рядки зі своєї поеми: І стежечка, де ти ходила, Колючим терном поросла... Крім цього, великий Кобзар подарував дві картини - "Катерина" і "Портрет Кочубея". Один з подарунків - товстий, в коричневій палітурці зошит, з 28-и листків картону. На внутрішній обкладинці з одного боку серед начерків - помітка рукою Шевченка: "Когда смелое предприятие вказалось удачньїм, оно перестабт уже бьіть невозможньїм" Альбом датований 1843-м роком. Він, певне, був розпочатий у Петербурзі.
На невеликих за розміром листках - малюнки, етюди, котрі відтворюють різноманітні сцени з побутового життя, зображують малоросійські типи і обличчя. На кількох сторінках записано народні пісні - про Палія і Мазепу. Другий альбом, очевидно, належить до 1844 року, коли Шевченко працював у складі Київської археологічної комісії. Малюнки виконано олівцем, аквареллю і сепією Митець відтворив Густинський монастир і браму, Вознесенський собор у Переяславі, різноманітні жанрові картинки. Ряд малюнків виконано на засланні: Новопетровське укріплення, сцени і вили в пустелі. Свого часу Василь Тарновський заповідав своє зібрання Києву, але Київська українська громада відмовилася. Тоді Михайло Коцюбинський намовляє Бориса Гріпченка. Іллю Шрагата М.Чернявського від імені громадськості Чернігова прохати Гарновських, аби унікальне зібрання старожитностей було передано Чернігову.
Василь Тарновський охоче погодився і в заповіті, який згодом завірив київський нотаріус, зазначив: "1897 і ода. октября 25 дня (...) Коллекцию мою малороссийской древности, состоящую из оригинальньїх портретов и копий, древних картин, оружия, старопечатньїх книг, архива, библиотеки книг, относящихся к Малороссии. и прочих старинньїх вещей, а также собрание вещей, бумаг, книг и всего прочего. касающегося памяти позта Шевченко, я завещаю в собственность Черниговскому губернскому земству без права отчуждения из гЧернигов с тем, чтобьі музей назьшалея моим именем, если не встретитея со сторони правительства преиятствия".
Отже після смерті В.В.Тарновського постало питання про розміщення цієї колекції.
Протягом 1900 - 1901 рр. було переобладнано й добудовано приміщення ремісничого класу сирітського будинку, що знаходився на тодішній околиці міста, поблизу сБобровиці. Це був мурований у стилі готичної архітектури одноповерховий, і подібний у плані будинок. Мав два експозиційні класи. 1902 року Чернігівський музей українських старожиіностей В.В.Тарновського відчинив двері. Його очолив Андрій Шелухін. Хранителем музею свого часу був український живописець Іван Рашевський. Живопису він навчався в Петербурзі у художника Л.Лагоріо. Йому, зокрема, належить проект пам'ятника Т.Г.Шевченку (1921). Багато своїх творів Іван Григорович подарував музею старожитностей. На жаль, більшість із заповіданих музею творів загинула під час Великої Вітчизняної війни.
1925 року його разом з іншими було об'єднано у крайовий історичний музей. Майже вся Шевченківська колекція була використана для побудови експозиції музею Т.Г.Шевченка в Києві.
У 1940 році, коли Чернігівський музей набув статусу музею республіканського підпорядкування, в його фондах налічувалося понад 100 тисяч експонатів Архів і бібліотека музею становили 50 тисяч томів. У перші дні війни значну частину експонатів було вивезено до Уфи. але більшість врятувати не вдалося.
Після війни в колишньому музеї українських старожитностей ім. В.В.Тарновського знаходилися експозиції історичного музею. Зараз в ньому - обласна бібліотека для юнацтва.
Водоопостачання Чернігова
Монастир було засновано на території Дитинця ще за часів Київської Русі. У 1239 році під час нашестя монголо-татар він був зруйнований і пограбований. Відбудували його лише у XVI столітті. За часів панування шляхетської Польщі Борисоглібський монастир захопили і перебудували домініканці. Після народно-визвольної війни 1648 - 1654 рр. монастир стає православним, а в 1657 році його відновили як кафедральний. У 1679 році, з Новгорода-Сіверська сюди була перевезена друкарня. З будівель до нашого часу збереглися Борисоглібський собор, будинок колегіуму та архієпископа будинок. З північного боку Спаса у 1120 - 1123 рр. за часів князівства Давида-Гліба Святославича на залишках фундаменту кам'яної споруди 11 століття давньоруські зодчі спорудили Борисоглібський собор. За початковим задумом він мав стати усипальницею для чернігівських князів, а тому в північній і південній стінах булозалишено по три ніші-аркасолі.
Під час монголо-татарської навали Борисоглібський собор було пошкоджено і пограбовано. Значних втрат завдала і пожежа 1611 року. Під час спорудження соборної дзвіниці і колегіуму (1700 -1702 рр.) на території монастиря були проведені значні роботи. Коли готували фундамент, знайшли два срібні ідоли, очевидно заховані язичниками. Згодом полковий суддя чернігівського полку Карп Мокрієвич для Борисоглібського собору виготовив царські ворота іконостасу тонкої чеканної роботи, які дійшли до нашого часу. 20 грудня 1770 року спеціально для собору відлили 600-пудовий дзвін, який прослужив двадцять років. 1857 року під час проведення ремонтних робіт замість апсид XVII сторіччя обладнали нові. У роки Великої Вітчизняної війни визначна пам'ятка архітектури дуже постраждала: згоріли дах, дерев'яні конструкції і було понівечено склепіння.
Після визволення Чернігова за проектом архітектора М.В.Холостенка собор відреставрували у формах давньоруської архітектури. За типом Борисоглібський собор – хрестово-купольний, одноверхий, шестистовпний, триапсидний храм. Фасади прикрашено півколонами. У північних і південних стінах – згадані ніші-аркасоліїдля князівських поховань. Інтер'єр прикрашає фресковий розпис, підлога з інкрустованих мозаїкою шиферних плит та майолікових різнокольорових плиток. У XIX сторіччі перед колегіумом, Спаським і Борисоглібським собором був широкий майдан, який іменувався Соборною площею. На братських могилах червоноармійців, полеглих у роки громадянської війни, споруджено пам'ятний знак.
Після 1932 року площу засадили деревами, і вона перестала існувати. У Борисоглібському соборі похований церковний, політичний та культурний діяч XVII століття Лазар Баранович (1620 - 1693). Професор і ректор з 1650р. Києво-Могилянського колегіуму. З 1657 року – Чернігівський архієпископ. Писав і видав збірку віршів, створив кантати і духовні пісні. Відомо, що на території Дитинця свого часу було підземне місто. Після того, як розібрали старі цегляні споруди, тут почали утворюватися провалля. Ще у 1889 році з ініціативи міського голови Аркадія Верзіловабули спроби спелео-археологічних досліджень. Під час розкопок на Соборній площі вдалося знайти старовинну підземну споруду. Це було велике цегляне приміщення, кругле у плані та з чотирьох укріплених цеглою галерей, котрі в різні боки відходили від головної камери. Одна з них ішла у напрямку до Спаського собору інші – в бік схилів пагорба. На підлозі спелеологи знайшли монети та кахлі періоду Петра І, що давало підстави на думку – підземні споруди було зведено наприкінці XVII – початку XVIII століть. Іще цікавий факт. У 1937 році під час святкового параду під землю провалився один з кіннотників.
Вулиця Гетмана Полуботка
Люди тут селилися з давніх-давен. Деякий час тому експедиції відділу археології Чернігівського історичного музею під час розкопок по вулиці Полуботка пощастило виявити комплекс по обробці міді. Крім мідного шлаку, було знайдено інструменти, якими користувалися стародавні майстри, різноманітні вироби.
Сучасну вулицю Полуботка утворено 1955 року шляхом об'єднання вулиць Селюка і Лассаля. Вулиця Селюка до 1919 року носила назву Богуславської, а з 1960 року існує інша вулиця Селюка. Після Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. до вул. Селюка увійшла частина колишньої Красної площі. Крім того, було прокладено новий відрізок від вул. 1 Травня до вул. Червоноармійської. Вул. Лассаля (до 1927р. - Шафонського) прокладено 1897 року від вул. Петербурзької (тепер - Молодчого) до околиці (тепер - вул. Молодіжна).
На початку минулого століття на вул. Богуславській, крім приватних будинків, містилася друкарня, завод газованих вод, лазня (ЗІ905 року), водокачка (у 90-х роках XIX століття переобладнали на електростанцію), духовна семінарія (з 70-х р.р. XVIII ст.).
Свого часу на вулиці містилася редакція "Чернігівських єпархіальних відомостей" ("Известия"). У тридцятих роках минулого століття на місці електростанції (вул. Селюка) відкрився пюре-пастильний завод, згодом його переобладнали під макаронну фабрику.
У приміщенні духовної семінарії свого часу містився педінститут і середня школа №8 ім. Кірова. На колишній вул. Шафонській споруджено триповерховий будинок для середньої школи № 16 ім. Лассаля. На вулиці Богуславській мешкав видатний український письменник, лексикограф Борис Грінченко разом з дружиною Марією Миколаївною, донькою Настею. Саме звідси Борис Дмитрович настійливо радив Михайлові Коцюбинському переїхати до Чернігова.
У роки війни майже всі будинки по вулиці було спалено і зруйновано. Після визволення Чернігова одним з перших було відбудовано будинок в якому міститься міський відділ охорони здоров'я. Приміщення педінституту і школи № 8 було відбудовано для госпіталю.
Через Стрижень замість дерев"яного мосту проклали бетонний. Новопрокладений відрізок вулиці забудували індивідуальними житловими будинками. Неподалік церкви, на місці руїн, розбили сквер Богдана Хмельницького. З часом відкрили пам'ятник.
У приміщенні колишньої школи № 16, яку згодом відбудували, розмістився учительський інститут, згодом педагогічний і, нарешті, педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка. До цього корпусу прибудували спортивний зал (вздовж вулиці Гетьмана Полуботка) та навчальний (вздовж вулиці Молодчого). На вулиці збереглися старовинні будинки №64, 104 та інші пам'ятки історії та архітектури.
У будинку за № 2 у шістдесяті- вісімдесяті роки XX століття містилися редакції обласних газет "Комсомольський гарт", "Деснянська правда". У молодіжній газеті працювали поети і прозаїки Борис Наріжний, Леонід Горлач, Олександр Олійник, Микола Ночовний, Микола Биковець, Володимир Матіїв, Василь Щербонос, Яків Ковалець.
Справжнє літературне сузір'я полум'яніло і в '"Деснянській правді" - Степан ІІІуплик, Олексій Довгий, Кузьма Журба, Станіслав Реп'ях, Володимир Назаренко, Петро Куценко, Віталій Леус, Петро Пулінець, Любов Довбенко, Володимир Сапон, Василь Струтинський.
2001 року вулиця Свердлова отримала назву Гетьмана Полуботка -колишнього чернігівського полковника. Коли він став наказним гетьманом, очолив старшинську верхівку, яка домагалася відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії. Викликавши його до Петербургу, царські опричники ув'язнили до Петропавловської фортеці, в якій він і помер.
Вулиця Кирпоноса
Після того, як царський уряд ліквідував полковий устрій, Чернігів у 1782 році став центром намісництва. Зміни адміністративного характеру послужили своєрідним імпульсом дальшого розвитку містобудівництва. Через чотири роки було складено план регулярної забудови. Незважаючи на те, що він кілька разів змінювався і доповнювався, центральна частина міста впродовж десяти наступних років набрала більш чітких зримих обрисів. Значних змін зазнала і одна з найстаровинніших вулиць міста - Олександрівська, прокладена за планом 1805 року, яка вже на початку дванадцятого століття входила до передмістя і була густо заселена.
Протягом століть вона не втратила своєї значимості і до революції вважалася однією з центральних. Крім житлових будинків, на ній знаходилися адміністративні споруди, контори, ветеринарна лабораторія страхове товариство, чоловічий та жіночий інтернати. Це була на той час широка вулиця, на якій могли вільно розминутися два зустрічні екіпажі. Пожежі, війни стирали з лиця землі будинки, і до наших днів збереглися лише споруди, які були зведені протягом дев'ятнадцятого і двадцятого століть.
На розі вулиць Кирпоноса й Куйбишева постає монументальна споруда міськради, в якій до революції містився Державний банк. Нинішнє управління Національного банку України в Чернігівській області міститься у приміщенні колишнього магістрату. Така от рокіровка.
1929 - 30 рр. з протилежного від Держбанку боку споруджено двоповерховий кам'яний будинок - зразок цивільної архітектури. Він особливо знайомий юним мешканцям - зараз в ньому знаходиться дитяча стоматологічна поліклініка. А поряд - одноповерховий з підвалом будинок, зведений у першій половині XIX століття. Чернігівцям він дорогий тим, що в ньому з 1856 по 1861 рік у гімназичні роки жив відомий російський письменник Гліб Успенський.
На вулиці є ряд будівель, котрі увійшли до літопису революційної боротьби. У підвалі будинку за №6 протягом 1905 - 1906 років діяла підпільна друкарня, в якій виготовлялися революційні листівки. Вулиця Олександрівська тривалий час носила ім'я 25-річчя Жовтня. У 1978 році її перейменували на честь земляка, військового діяча, Героя Радянського Союзу, генерал-полковника Михайла Кирпоноса (1892 -1941). Народився у Вертіївці Ніжинського району. У роки громадянської війни брав участь у партизанському русі на Чернігівщині проти німецько-австрійських окупантів, учасник радянсько-фінської війни 1939-40. 3 лютого 1941-го командуючий військами Київського особливого військового округу. У роки Великої Вітчизняної війни командував військами Південно-Західного фронту. Загинув у бою 20 вересня 1941 року в урочищі Шумейкове на Полтавщині. Перспохований у Києві.
У північно-західній частині вулиця Олександрівська виливалася в простору площу з однойменною назвою, яка сформувалася на колишньому вигоні з вітряками. У центрі площі було зведено комплекс будівель для мір і ватів. Неподапік знаходилася стоянка для поштових коней. На Олександрівській площі за часів царської влади здійснювалися публічні екзекуції-нещадно били порушників закону.
Ряд будинків на вулиці було зруйновано в роки війни, зокрема,маиже вщент згоріли споруди колишнього Олександрівського училища, яке було засноване у 1888 році. У 20 - 30 роках у цьому приміщенні містився індустріальний технікум, потім - школа механізації сільського господарства.
В архітектурному плані вулиця не зазнала конструктивних змін. Зодчі подбали про гармонійну єдність і композиційну збалансованість. Ряд двоповерхових приміщень, а також дитяча бібліотека, ВАТ "Фабрика художніх виробів імені 8 Березня" органічно вписалися в композиційну цілісність. Новий дев'ятиповерховий житловий будинок, споруджений навпроти міської ради, не порушив архітектурний ансамбль вулиці. На території колишньої Олександрівської площі розташувалися Центральний ринок, житловий квартал №16, школа №1, ретрансляційна телевізійна станція, інші організації, установи.
1952 року відчинила двері дитяча бібліотека. Про її відкриття жителі дізналися з листівок, які були розкидані по місту з борту літака. Бібліотека ще двічі змінювала своє місцезнаходження. Останній раз у- 1961 році -її перевели в нове двоповерхове приміщення по вул.Кирпоноса, 22, в якому вона міститься і нині. У цьому будинку міститься і центральна бібліотека ім. М.М.Коцюбинського.
У шістдесятих роках у будинку за № 18 (сам будинок не зберігся) містилася редакція обласної молодіжної газети '^Комсомолець Чернігівщини". У ній працювали відомі письменники Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Станіслав Реп'ях.
Вулиця Коцюбинського
Ця вулиця з'явилася у місті наприкінці XVII століття, згідно з першим регулярним планом Чернігова 1786 року. Як Сіверянська відома з XIX сторіччя. У своїй переважній більшості була забудована дерев'яними одноповерховими спорудами за типовими та індивідуальними проектами. Народні умільці прикрашали будівлі візерунчастим різьбленням. До 1961 року вулиця була забрукована клінкером, потім її вкрили асфальтом. Обабіч тротуарів висадили різноманітні породи дерев.
З визначних пам'яток архітектури на вулиці неподалік лігературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського міститься Казанська церква. Вона була споруджена у 1820 - 27 рр. на честь перемоги у Вітчизняній війні 1812 року. У середині минулого століття перебудовувалася. Після 1943 року використовувалася як кінотеатр. До 1984 року в Казанській церкві містився ремонтно-монтажний комбінат Укрголовторгтехніки Міністерства торгівлі. Казанська церква мурована, однобанна, хрещата. До центрального кубічного об'єму з чотирьох боків прилягають невеликі приміщення, а із західного - квадратного плану дзвіниця.
Привертають увагу одноповерхові старовинні житлові будинки за №№10,12,14 на З - 5 -7 -9вікон, прикрашені оригінальним різьбленням карнизів, наличників, сандриків, дверей. Окремі будівлі обкладені цеглою та облицьовані чернігівською керамікою. Будинки за №№31, 33 є зразками "житла на погребах". З ґанком на кованих колонках та баштою з шатровим верхом під залізним дахом, викладеним у вигляді риб'ячої луски, у стилі модерн споруджено будинок №39.
У будинку №37 свого часу мешкала родина радянського військового діяча, комкора (1935), командувача Ленінградським округом Віталія Примакова, великого друга Коцюбинських. У будинку №6 до війни мешкав майбутній перекладач, директор київського видавництва "Рада" Леонід Лірниченко.
На відтинку між вулицями Кирпоноса і Пушкіна старовинні будинки були вщент зруйновані у серпні - вересні 1941 року під час бомбардування міста. Протягом 1946 - 50 рр. за типовим проектом тут були зведені здебільшого двоповерхові житлові будинки. Наприкінці XX століття на розі вулиць Коцюбинського і Комсомольської з'явилися банк "Україна" і 5-поверховий житловий будинок.
На вулиці Сіверянській 1898 року в одноповерховому дерев'яному будинку поселився Михайло Коцюбинський. Ваблять зір світло-піщані дощані стіни, коричневі обвідки на віконницях та бічних ставнях, змигує на сонці зелений дах. На стіні, біля парадного входу - біла мармурова дошка з написом: "Тут жив з 1898 до 1913 року і написав найкращі твори Михайло Коцюбинський". Угорі над нею видніється ще одна меморіальна дошка: "У цьому будинку (1911-191" рр.) провели свої юнацькі роки український державний діяч Ю.М.Коцюбинський та командир Червоного козацтва В.М.Примаков. На зовнішніх дверях біля входу до будинку прикріплена бронзова дощечка з вигравіруваним написом: "Михайло Михайлович Коцюбинський".
На території садиби зберігся не лише будинок, а й повітка (тепер у ньому службове приміщення). Сад, виплеканий руками подружжя Коцюбинських та його нащадків.
У 1919 році, коли дружина Михайла Михайловича, Віра Устимівна, виїхала з Чернігова разом з дочкою та внуком, вона передала музею В.В.Тарновського всі рукописи, листи, книги, письмове приладдя з однією умовою - аби ці реліквії нікуди не вивозилися і нікуди не продавалися, З часом садиба і будинок перейшли у відання Чернігівського губернського відділу народної освіти. Деякий час тут був клуб металістів, а з 1929 до 1933 року - районна бібліотека ім. М.М. Коцюбинського.
Вулиця Мстиславська
Прокладена на початку XIX століття разом з вулицею Воскресенською (нині Чернишевського). Мала формувати центральні житлові квартали, що складалися відповідно до регулярних планів 1808 - 62р.р. Раніше вулиця брала свій початок неподалік чоловічої гімназії. Крім Мстиславської, свого часу носила назву Раковського, Фрунзе. Після того, як було укрупнено й реконструктизовано чотири квартали між вулицями Серьожникова, Преображенського, Горького і Шевченка, Мстиславська відділена від Дитинця житловим кварталом і нині розпочинається на перехресті з вулицею Родимцева.
На розі Мстиславської і Родимцева стоїть двоповерхова цегляна споруда, в якій до 1941 р. містився Будинок піонерів, після відбудови у повоєнні роки - ДТСААФ, а нині - молодіжний театр. Цей будинок споруджено у XIX столітті, і він один з рідкісних зразків архітектури того періоду. Час наклав певний відбиток на зовнішній вигляд і зовнішнє планування, але залишилась загальна об'ємно-просторова композиція.
Будинок №24 - дерев'яний одноповерховий, з цегляним цокольним поверхом, Г-подібний у плані. Тепер - це житловий будинок, а в цокольному поверсі з напівциркульними вікнами містяться майстерні. Будинок №26 - одноповерховий дерев'яний п'ятивіконний, на цегляному цоколі з анфіладним плануванням Своєю красою і великою виконавською майстерністю вражає будинок №28. Стіни декоровано цегляним облицюванням, фасад розчленовано пілястрами. Вхідні двері прикрашені рельєфним і накладним різьбленням. Будинок дерев'яний, загальна композиція симетрична з декорованими фронтонами. У площі - прямокутник з двома ризалітами з боку двору. До 1930 року в ньому мешкав учасник громадянської війни. П Я.Веревченко. Пізніше - державний діяч, один з організаторів і керівників партизанського руху в Україні, двічі Герой Радянського Союзу Олексій Федоров. Тривалий час у цьому будинку містився дитячий садок №22.
Будинок №30 - дерев'яний чотиривіконний, з вулиці Чернишевського - п'ятивіконний. У ньому свого часу жив Федір Коротков - командир чернігівських партизанів після загибелі Миколи Попудренка. Будинок №35 - характерний зразок дерев'яного житлового будинку. На цегляному фундаменті по кутках - рустиковані пілястри.
У будинку №59 - дерев'яному одноповерховому п'ятивіконному зі скромними наличниками оризонтальною обшивкою стін жив художник-графік Володимир Конашевич. Навчався в Чернігівській гімназії, а потім, як один з кращих учнів, перейшов до Чернігівського реального училища. Згодом переїхав до Петрограда, де по-справжньому розкрився талант нашого земляка. Він проілюстрував багато дитячих книжок, зажив слави майстра станкової графіки. Брав участь у створенні пам'ятника жертвам революції на Марсовому полі. Володимир Конашевич - заслужений діяч мистецтва РРФСР, доктор мистецтвознавства, викладач Академії мистецтв. У документальному творі "О себе и своем деле" (М.,1963) розповів про жителів вулиці Мстиславської в Чернігові. З нього, зокрема, і з'ясувалося, що на ній мешкав відомий революціонер, який виступив проти царського режиму і був засланий до Сибіру, Іван Товстуха. У будинку №98 15 лютого 1920 року народився Дмитро Жабинський - Герой Радянського Союзу, який загинув 15 лютого 1945 року, повторивши подвиг легендарного льотчика Миколи Гастелло. Жабинський похований у Чернігові на старому кладовищі (вул.Старобілоуська).
На вулиці Мстиславській збереглося чимало дерев'яних одноповерхових будинків, виконаних в архітектурному плані - з декоративними фронтонами, вікна - з оригінальними різьбленими наличниками і сандриками з використанням мотивів вишиваного рушника на малюнку наличників основного поверху, облицьовані керамічною рельєфною плиткою чи обшиті горизонтальною профільованою шалівкою. У будинку №77 збереглася піч, облицьована рельєфними орнаментованими кахлями.
Вулиця П'ятницька
Паралельно проспекту Миру пролягає одна з найкрасивіших і найзатишніших вулиць міста - вулиця П'ятницька. Цю назву вона отримала від П'ятницької церкви і носила її до 1919 року. Потім її перейменували на вул.Борохова - представника єврейської дрібнобуржуазної партії, в 1922 році була названа на честь професіонального революціонера, колишнього голову Петроградського НК Мойсея Урицького, убитого есерами. Вулиця була прокладена 1805 року від вул. Богуславської (тепер Гетьмана Полуботка) і до Ковалівки (тепер вул. Київська). На початку XX століття її було продовжено до кінця міста. Селилися дрібні ремісники та купці, зокрема Палій, Бунін, Коган, Мерперт. Мешкала на вулиці і родина почесного громадянина міста Ходоровського. На П'ятницькій містилися м'ясні, рибні та борошняні лавки, до 30-х років поряд з П'ятницькою церквою функціонував ринок.
На розі вулиць П'ятницької - Київської містилася майстерня Якушевського, в якій до 1919 року виготовляли піаніно. Під час масового житлового будівництва цей будинок знесли у 1984 році.
Навпроти цього будинку і садиби був комплекс одноповерхових тинькованих і обшитих профільованою шелівкою та оздоблених керамічними плитками будинків XIX століття. Виокремлювався будинок за номером 58, який мав два різьблені декоративні фронтони і ґанок з боку парадного входу. Містився він на невисокому пагорбі за стіною ресторану "Дружба" і простояв до кінця 80-х років. У ньому мешкав доцент Чернігівського педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка І.П.Львов. Свого часу він викладав у духовній семінарії, в якій навчалися Павло Тичина, інші відомі діячі науки, культури, літератури.
З історичною забудовою збереглися одноповерхові дерев'яні будинки під номерами 73,75,77 на місці передгороддя і колишнього "поля".
Особливого лиха зазнала вулиця в роки Великої Вітчизяної війни. На перших двох кварталах усі будинки були спалені. Деякий час тут пролягав пустир, порослий бур'янами. Після війни за часів міського архітектора П.Ф.Букловського вулиця з боку П'ятницької церкви була забудована двоповерховими восьмиквартирними будинками. Жителі того часу цей мікрорайон жартома називали хутір Букловського. Згодом на вулиці з'явилися п'яти- і навіть 9-поверхові споруди.
На вулиці П'ятницькій міститься Чернігівське медичне училище, його чотириповерховий гуртожиток, державне лісогосподарське об'єднання "Чернігівліс", бібліотека обкому профспілки працівників державних установ, шахово-шашковий клуб, Чернігівський міжгалузевий територіальний центр науково-технічної інформації та пропаганди, обласний комітет по радіомовленню і телебаченню, який тепер іменується як обласна державна телерадіокомпанія. Його свого часу очолювали відомі чернігівські письменники Борис Наріжний та Петро Дідович.
В історичному плані забудова вулиці П'ятницької збереглася лише фрагментарно. До нашого часу дійшов двоповерховий будинок за номером 21, в якому мешкав самодіяльний художник Цибульський. Поруч з ним донедавна стояв одноповерховий дерев'яний будинок, облицьований керамічною плиткою XIX сторіччя. Його прикрашала майстерно виготовлена різьба по дереву. До будинку прибудована простора веранда. Після війни у цьому приміщенні деякий час містилася Чернігівська середня школа №3.
На розі П'ятницької та Чернишевського (колишня Воскресенська) збереглися два будинки XIX століття. Один з них - мурований двоповерховий з елементами класицизму в архітектурі фасаду (нині тут тимчасове сховище обласного архіву). В іншому-одноповерховому дерев'яному - Римо-католицька церква.
У середині 80-х років вулиця, в районі торгового центру "Дружба", була забудована дев'ятиповерховими панельними будинками.
Вулиця Льва Товстого
Під назвою Підмонастирська вперше згадується у книжці історика Михайла Маркова "О достопамятностях Чернигова". Рукопис датований початком XIX століття. Ймовірно, що вулиця була прокладена раніше і отримана назву завдяки Єлецькому монастирю. Вона розпочиналася на перехресті з вулицею Єлецькою (нині Бєлінського) і по Гортинському узвозі спускалася на Лісковицю. Забудована була одноповерховими дерев'яними житловими будинками.
Особливої промисловості бракувало, за винятком слов'янського пиво-медоварного заводу Йосипа В'ячеславовича Вондрака, на якому працювало всього дванадцять робітників. Вони встигали виготовляти кілька сортів пива на суму 30000 рублів на рік. Це - "Пшеничное", "Мартовское", "Зкспорт", "Черное", "Кульмбахское", "Юбилейное", "Пльзенское", "Бокбир". Та на початку XX ст. у нього з'явилося багато конкурентів - реалізувалось пиво постачальників імператорського двору.
Неподалік заводу працювали чотири кузні. На вулиці містилися три навчальні заклади - чотирикласне змішане училище, двокласна церковнопарафіяльна школа. Оскільки в цьому приміщенні містилася чайна, місцеві жителі охрестили її-"чайна школа".
З правого боку (нині вулиця Ватутіна) до наших днів зберігся будинок з ляльками, який на початку XX століття належав дворянину Чир'єву. Деякий час у ньому жив почесний член музичного товариства Євген Богословський. Після жовтневого перевороту в будинку містився комсомольський клуб. У роки німецько-фашистської окупації тут була квартира радянських підпільників.
Більша частина вулиці була ґрунтова, замощена частково, обіч пролягали тротуари, викладені червоною цеглою.
Підмонастирська вулиця закінчувалася біля огорожі Троїцького монастиря.
У 1911 році вона була названа на честь відомого російського письменника Льва Толстого.
Дороги не раз приводили письменника на Україну. У 1884 році він побував у Чернігові, зупинявся у готелі "Царьград". Потім гостював у російського художника Миколи Ге, який на той час мешкав на хуторі Іванівському, побував у Івангороді (тепер Ічнянського району), двічі побував на станції Плиски (тепер Борзнянського району).
Вулиця Льва Толстого - одна з головних міських магістралей - пролягла довжиною в 2900 м, шириною - 15-22 м. З'єднує центр міста з архітектурно-археологічним та історичним комплексом IX-XVIII ст. на Болдиних горах з промисловим районом, з приміськими селами Павлівка, Гущине, Киїнка, Шестовиця, Жавинка. Раніше в районі цих населених пунктів було так зване Олегове поле.
Кожний відтинок вулиці пов'язаний з тією чи іншою архітектурно-мистецькою пам'яткою або з місцями, де існували монументи-храми. Так від вул.Тихої (кол. Вовча), до вул.Бєлінського (кол. Єлецька) на північному сході вулицю прикрашав силует Воздвиженської церкви (не збереглася), з південного заходу виднівся південний край Болдиних гір. Від вул.Тихої до вул.Антонова-Овсієнка (кол.Південна, Успенська) із заходу відкривається панорама Троїцького собору, а зі сходу - Спаського. Між вул.Антонова-Овсієнка і Варзара (кол.Лугова) знаходилися храми Михайла і Федора, які до наших днів не збереглися.
До вулиці Толстого прилягають земляні меморіальні споруди IX -X ст. - кургани Гульбище та Безіменний.
Вулиця Т.Г. Шевченко
Не один раз довелося побувати в місті над Десною Тарасу Шевченку. Вдячні чернігівці одну з найкрасивіших вулиць назвали іменем видатного українського поета, національного Пророка. Погляньмо на старовинний знімок, який зафіксував на плівку початок колишньої Богоявленської вулиці. Кострубата бруківка, одно-і двоповерхові споруди. Такою її бачив у середині минулого сторіччя Тарас Григорович, коли прогулювався містом.
Нашим сучасникам буде цікаво дізнатися: до революції теперішня вулиця Шевченка складалася, по-суті, з трьох вулиць. Від Красної площі і до Красного мосту ішла Богоявленська, до Вознесенської церкви, яка знаходилася неподалік теперішньої Східно чеської вулиці, пролягала Московська, потім - Смоленська. Прокладена за планом 1803 року.
Центральна частина міста вже у X-XIII сторіччях була густо заселена. Про це красномовно стверджують археологічні знахідки, серед яких - залишки жител та господарських будівель домонгольського періоду. Неподалік академічного музичного драматичного театру імені Тараса Шевченка археологи виявили залишки залізоплавильного виробництва XII ст.
На початку XIX сторіччя, після того, як громадський центр перемістився на Красну площу, Богоявленська вулиця стає торгово-діловою. Відтак, її благоустрою місцеві власті починають приділяти більше уваги. У п'ятдесятих-шістдесятих роках з'являються цегляні двоповерхові споруди. На жаль, в архітектурному плані вони не були з'єднані однією темою, оскільки їхні власники мали неоднаковий фінансовий стан, різні смаки, уподобання. У 1879 році Богоявленська вулиця була замощена.
Праворуч на знімку - одноповерховий будинок, на фронтоні якого значиться: "Торговля Метрик-Данюшевской". Це ім'я сучасному поколінню чернігівців, звісна річ, ні про що не говорить. Принагідно зазначимо, Метрик-Данюшевська була свекрухою нині покійної Ірини Михайлівни Коцюбинської. У магазині покупцям пропонували взуття і галоші, чоловічі і жіночі головні убори, велосипеди, друкарські машинки, канцелярські та інші вироби.
Поряд - двоповерховий цегляний будинок. До революції в ньому також містилися торговельні точки: продавали мінеральні води, продовольчі товари, діяла перукарня тощо. За радянських часів функціонував торговий синдикат, на другому поверсі знаходився кінотеатр "Комсомольський", перед війною відкрили бібліотеку. З боку вулиці Богоявленської (Шевченка) був вхід до Олександріївського пасажу. Торговельні заклади тяглися вниз до теперішньої вулиці Серьожникова.
Уважно придивившись, ліворуч від тумби, на якій клеїли міські оголошення, можна помітити невеликий рундук. Скоріше всього в ньому купляв сушені вишні письменник Микола Гоголь, перебуваючи в місті. В одному з листів до матері він повідомляв, що найбільше всього в Чернігові йому сподобалися сушені вишні, які продають на розі вулиць Богоявленської та Шосейної, і У магазині і майстерні С.Б.Закабув великий вибір годинників, ланцюжків, грамофонів і платівок. Тут також можна було полагодити різноманітні технічні та оптичні вироби.
У будинку Альперштейна знаходилася булочна і кондитерська. Любителям поласувати пропонувалися тістечка, цукерки та інші кондитерські вироби.
При книжковому магазині Ідліса працювала бібліотека. Книги видавали на руки за відповідну плату. Скажімо, щоб отримати книгу на місяць, потрібно було внести суму від 30 до 50 копійок. Завдаток за одну книгу становив 1 карбованець. Це були солідні гроші.
На Богоявленській містилися готелі з гучними, інколи іноземними, назвами "Брістоль", "Сан-Ремо", "Метрополь"', "Ермітаж". "Південь", а також комерційні номери Романова.
З дореволюційних споруд вціліло приміщення колишнього чиновницького клубу, в якому нині міститься управління внутрішніх справ.
Якби трапилося диво, і на вулицю свого імені сьогодні вийшов сам Тарас Григорович, ясна річ, він не впізнав би колишньої убогої вулички. Зір радує сучасна, асфальтована магістраль, обсаджена деревами, забудована новими будинками. Як і раніше, так і зараз, вона бере початок з площі, тепер уже Красної. З одного боку на вулицю Шевченка виходить академічний музично-драматичний театр імені поета, театральний сквер, з іншого - житлові будинки, магазин "Тканини", гастроном, каси попереднього продажу квитків, різноманітні установи, музична школа.
На вулиці Шевченка містяться культурно-мистецькі заклади, міське управління внутрішніх справ, будинок офіцерів, міський сад, стадіон ім.Ю.О.Гагаріна. Гарновського В.В. будинок, Глібова Г.М. садиба, технологічний університет. Потім вулицю перетинають Бобровиця і Яцево, згодом вона переходить в автодорогу на Седнів, Новгород-Сіверський і через Грем'яч, Брянськ на Москву.
Экспорт новостей
