йога

дитяче оповідання

Одного, нічим не примітного ранку, не встиг я прокинутись, як мене вже назначили в похід за цукром до магазину. Як же ж важко прокидатись, особливо коли ТРЕБА. Відразу чомусь так захотілось їсти, але ж без цукру не буде чаю, а без чаю нема і сніданку. Тож ледь протерши очі почовгав (адже зранку і на порожній шлунок по іншому пересуватись просто не природньо) я за зловіщим цукром. Перед виходом мама дала установку, що грошей мало і вистачить лише на цукор, то ж щоб зайвого нічого не купляв, (і її „коронна” фраза) бо є борщ. Вона мабуть вважає, що борщ для мене як мармелад чи цукерки.
Ото ж , я пішов... По дорозі мені зустрічались такі ж невиспані, трохи знервовані та кудись поспішаючи люди.
Чомусь так стали планети і пророкували зірки, що шлях мій проходив саме через булочну і саме в той час, коли там розвантажували свіжий хліб... О, як же заспівав мій шлунок, коли до мене порхнув цей запах (і чому ж тоді вітер не дув у протилежну сторону).
Але я так просто не здавався, бо чому мене, одинадцятирічного мужчину, повинна зводити з розуму якась там булочка!? Не розгубившись я відразу пригадав всі настанови з телепередачі про йогу, яку дивився вчора ввечері. Почав з найголовнішого – вимкнення свого тіла і увімкнення своєї душі, але той „вимикач” вже давно ніхто не чіпав і тому тіло (а саме шлунок) продовжувало функціонувати на максимумі. Я тоді згадав, що йоги сиділи в позі лотоса і тому відразу ж прийнявся сідати. Але мою вкрай важливу медитацію перервали перехожі, які не могли зрозуміти, що і цілком здорова людина може всістися посеред дороги навпроти магазину, закривши очі і гудівши якусь мелодію собі під носа. Люди відразу підбігли, почали питати чи не втратив я свідомість. Ага, дочекаєтесь! Щоб Я, одинадцятирічний молодий, здоровий чоловік втрачав свідомість як дівчинка?! І взагалі, якби це і сталося зі-мною, то навряд чи я б падав у позу лотоса?!!
Можливо б через цю метушню все і владналось би, але цей закликаючий до себе запах, все ще не давав нам зі шлунком заспокоїтись. Я налаштувався зробити вирішальний крок у цій нерівній боротьбі і з усієї сили (ну, яка була в мене, голодного і сонного) почав бігти від цього місця, але не встиг я зробити і двох кроків, як перечепився і гепнувся, як завжди, коліньми об асфальт. Я зрозумів – це був знак вищих сил, яким підкорена і йога, і мій шлунок.
Шкода тільки, що мама моя реалістка і вірить лише в йогу, особливо коли аж ніяк не в позі лотоса треба стояти наказаним в куточку, в той час як вся сім`я насолоджується тими булочками, що я спромігся не злопати по дорозі додому. А запивають вони компотом, він теж підійде до сніданку та і за ним не треба зранку здоровому, одинадцятирічному чоловікові, голодним і сонним пертися за цукром...