Від незадоволення до...

Нещодавно написав про Три щаблі незадоволення. Дивлячись на останні блогові записи, приміром Украинский «ЧЕМОДАН» та То ли ещё будет - 2. бачу, що все йде по плану. Та й по життю бачу зростання агресивності незадоволеного очікування.
Звісно, народ вважає, що робить все правильно – за когось якось голосує, і потім чекає, що життя покращиться. Чому і за рахунок чого покращиться, невідомо. В кінці кінців не може ж воно безкінечно погіршуватись?
Власне, життя і покращується… для тих, хто вішав людям локшину на вуха та давав труйку для жуків в руки.
І знову ті самі питання – що ж робити?
І від мене та сама відповідь – вчитися. Вчитися бути громадянами, вчитися ефективно управляти своєю країною. Знаємо математику, знаємо мову, знаємо фізику та ще дещо – чудово, ми вже є раби для інших, котрі володіють суспільними знаннями.
Хочемо бути не рабами а господарями своєї країни, потрібно вчитися її творенню і розвитку. Або скиглити далі сподіваючись на Золоту рибку для українських старух, чи на пічку з щучим велінням для українських іванків-дурників.
Чудес не буває, панове, бувають високоосвічені нації з високим рівнем життя, і бувають оті, з останньої парти, котрі вчитися жодним чином не бажають – вони просто заздрять іншим і сердяться на них.
То куди наш шлях лежить, до освіти себе та нації, чи до тупого бунту невідомо навіть проти кого, найвірогідніше проти себе самих?
Звісно, можна починати розповідь про ті знання, використовуючі котрі нація почне свій розвиток, але кому вони потрібні? Нація зайнята розграбуванням того, що інші нації створюють - держави. А для цієї справи потрібні не знання, а хитрість та підлість.