Про енергозбереження

Довелося скористатися послугами нашого залізничного електротранспорту підвищеного комфорту сполученням Чернігів – Київ(криза, знаєте).

З комфортом щоправда не дуже склалося – жорсткий металопластик та доволі вже затягані вагони не справляли враження комфортності. Радує щоправда відсутність сновигаючих по вагонам бабусь з пропозицією придбати щось. Кажу так про київську електричку, бо мандрував колись комфортною електричною на вінницькому напрямі. Там в поняття комфорт включені м’які крісла з підлокотниками.

Але до теми в заголовку. Світло в вагоні електрички горіло мінімум зайву годину після сходу сонця. Який сенс був в цьому я так і не зрозумів. Вже думав взагалі світло горітиме весь час подорожі, але, врешті, його вимкнули.

Говоримо про енергетичну залежність, про впровадження енергозберігаючих технологій, бла бла, бла, бла, бла. Та поки ось така криза в головах, ніякі урядові постанови та розпорядження не змінять ситуації.

Ми досяг живемо за принципом «Всё вакруг савецкае, всё ва круг маё»