Сонце в бокалі.

 
- Нам краще розійтись. Я думала про це вже давно. Ми з тобою різні люди, в нас крім дітей і деяких приємних моментів з минулого немає нічого спільного. Я буду сумувати за ними але… так буде краще для нас. Ти знайдеш собі іншу, таку як ти хочеш, яка тобі підходить.
- Я знаю що ми з тобою не зовсім підходимо одне одному… але прожиті роки, діти, і все що між нами було… як це забути і викинути з голови? Все що я мав, все заради чого я жив зараз просто втікає від мене. Що робити далі?
- Вибач, так буде краще для нас двох.
Вона встала і вийшла. Я ще пару годин сидів за столом на кухні і сотні разів прокручував у своїй пам’яті все наше минуле життя – народження дітей, те де ми жили, як ми жили, наших друзів, наші світлі моменти в житті. Немає нічого гіршого за відчуття бути покинутим, особливо коли приходиться перекреслювати минуле і навчитись жити по новому. Хто я? Куди я? Що далі? Ці питання глибоко сидять в голові і вже не знаєш що з тобою робиться. Перше що приходить в голову це відкрити пляшку водки і забутись хоча б на вечір до завтра. Старий перевірений метод, але є одна проблема – завтра нічого не зміниться і проблема не щезне. Ну чорт з ним, за те сьогодні висплюсь.
Мені завжди було цікаво як жінки переживають такі моменти. Ну добре зараз вона мене кидає, мабуть щось собі зрозуміла або знайшла іншого. Що керує нею – бажання жити інакше, чи просто каприз? Невже немає загально визнаних людських цінностей – наприклад діти мене люблять сильно. Хіба це не причина жити далі разом? Вони ще досить малі і теж важко це переживають, коли я їх бачу просто не можу стримати сліз, а їхні погляди на мене – вони дивляться на мене ніби я завтра помру і їм мене шкода.
Де там моя водка з фантою…