Кондуктор маршрутного автобусу № 39 у Чернігові вирішила, що інвалід – це не людина

 11 червня 18.29 підходжу на зупинку Гетьмана Полуботка, чекаю свій транспорт, щоб доїхати до магазину і купити додому їжі. Майже одразу під’їхав маршрутний автобус № 39 (СВ 0188 АА), я зайшла на останні двері і показала своє посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) з вкладкою до посвідчення громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1 серії А), тобто це в свою чергу вказує на інвалідність пов’язану з Чорнобильською катастрофою. Таке посвідчення дає право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті.


В мене серйозна хвороба, яку не озброєним оком не видно і яку я намагаюсь все життя приховувати. Всі мої знайомі вважають мене абсолютно здоровою і навіть не знають, що я живу одним днем.

Зустріла мене в маршрутному автобусі жінка-кондуктор, років 40-50, з темно-коротким волоссям, середнього зросту. І ось показала я своє посвідчення, яке кондуктор дивилася кілька хвилин і після того як я його вже закрила і сіла на вільне місце в автобусі, вона голосно спитала мене “Слышишь девочка, а какого ты года рождения?”. На що я спокійно відповіла, що народилася в 1988 році. І тоді шановну пані Кондуктора понесло, вона почала на весь автобус говорити, що в мене не дійсне посвідчення, що понароджувалися і поробили собі “ліпові” посвідчення. Я її попросила говорити тихіше і якщо в неї є запитання, особисто присісти і поговорити зі мною. Вона відповіла, що це не входить в її обов’язки і почала на мене “наїзжати”. Після чого за мене заступився молодий хлопець і дівчина, які намагалися їй пояснити, що вона не має права так поводитися.
Я намагалася їй пояснити, що я не просто Чорнобилець, а ще є інвалідом. Пані сказала, що скоро зайде контролер і накаже мене, я погодилася поїхати навіть у ДЕПО, щоб довести справжність цього посвідчення. Потім вона голосно почала говорити, що коли відмінять пільги таким як я, то вона буде витирати ноги такими посвідченнями. Мені було дуже прикро таке чути, тим паче коли це все говорилося на весь автобус де сиділо десь чоловік 15. А також боляче, тому, що я це приховую, а якась жінка, яка не має жодного права мене принижувати – цим займалася на протязі всього часу як я їхала до Мегацентру. По дорозі я її просто спитала, навіщо Ви мене принижуєте, на що вона сказала, що це я її принизила зайшовши до автобусу. Я перед виходом спитала у неї чи потрібно мені їхати з нею та чекати КОНТРОЛЕРА, вона “брезгливо” подивилася на мене і відповіла, що не знає коли вони зайдуть.
Мені настільки було не приємно, що навіть слів я не знайшла. У мене виникло питання, що це я молода дівчина, яка ще якось може постояти за себе, а що робити старим бабусям, або ж людям, які не можуть цього зробити. Невже люди, кондуктори, мають право принижувати людей з особливими потребами? Хто дав їм право робити це прилюдно? Навіщо людям, яким і так важко в цьому світі, робити життя ще складнішим?
Я особисто звертаюся до директора Комунального підприємства “Чернігівське тролейбусне управління” з проханням навчити кондукторів спілкуватися з такою категорією населення, як ЛЮДИ З ОСОБЛИВИМИ ВАДАМИ.

Правдива Віра