«Залізна дупа». В картинках.

Ознайомився з відгуками про хвалені Тростянець і КачанІвку (Ічнянський р-н) і вирішив: слід відвідати.
Як?
Варіант автобусів не підходив: нема в цьому варіанті потрібної свободи.
Власного транспорту тоді, в 2007 р., ще не було.
Окрім, хіба що… «ЛИ-СА-ПЕ-ДА»!. 
.
Виїзд – о 10 ранку. Запізно… Довго "запрягав", хоча речей було відносно мало.
Вирушив за пішохідний міст через Десну – намагався не робити "крюк" через Количівку. Та й урізноманітнити подорож ділянкою ґрунтовки.
Єньків хутір. Повною мірою відчув сенс вислову "село не асфальтоване". Неначе 50-ті роки минулого століття. "Цивілізація" дійшла сюди лиш у вигляді електрики. Далі мало бути село Підгірне - від нього ніби зорієнтуватися в напрямку руху було вже не важко. Та численні розвилки й повороти незнайомих лугових доріг вивели знову до Десни. Орієнтиром стала позначена на мапі спортбаза та ґрунтовка від неї до лісу. За ним повернувся на запланований маршрут в с. Піски. Цілком виправдана назва - тамтешні піски для велосипедиста ой, як неприємні. 
Виїхав на трасу в напрямку Куликівки. Ех, дороги районного значення! Покриття - "пральна дошка" та/або "наждак". Частина зусиль на педалях перетворюється або в тряску, або у вібрацію.
У Куликівці зупинка біля магазинчика. На одометрі 47 км. Сік і пара морозива за гроші, а безкоштовно - порція лайки бо увіпхав велосипед до коридорчику. Селяни ж кидають "лисапети" надворі. А я подорожую наодинці, тож купувати незручно: слід до чогось примкнути велосипед та забирати з собою всі цінні речі.
Далі за маршрутом – села Жуківка, Вересоч, Дрімайлівка. Дистанція – 70 км, знову коротка перерва і далі – через Вертіївку до Ніжина.
По цих селах - засилля реклами Литвина: Литвин на стовпі, Литвин на паркані, Литвин на дереві, Литвин в магазині, Литвин на дошці оголошень сільради... Фотомоделі нервово палять осторонь.
Прикраса, що стала майже типовою - старий "Запорожець" на АЗС перед Ніжином: Ніжин. Дистанція - 100 км, на годиннику - 16.00.
Один з танків у Ніжині, північна частина міста: У Ніжині - вперше. На топографічній мапі генштабу СРСР видно, що маю переїхати міст через річку. Та коли почав підніматися на міст, виявилося, що це вже міст через залізницю. Річку просто проґавив. Увагу зосереджував на дорожню ситуацію незнайомих вулиць, а річечка виявилася дуже скромною.
На виїзді з міста беру продукти на вечір та ранок.
Далі - через села Талалаївка, Безуглівка, Синдаревське, Дорогинка: Потрібно поповнити запаси води, але колодязів на вулицях нема, магазинів у цих малих селах не видно. Помітив один колодязь вже в останньому дворі на краю села... Мені навіть люб'язно надали велику новеньку кружку для заливання води у пляшку та… розхвалювали свою воду.  
Після розтягнутої вздовж шляху Томашівки лишалося 11 км до райцентру Ічня. Тим часом сонце остаточно сховалося за обрій. У низинах з'явилася холодна мряка.  Зупиняюся близько 20:00 зі 151 км на одометрі. Місце для зупинки до ранку обрано за невеличким клаптиком лісу. 
Перед тим натрапив на дорозі на недавно загиблого лиса:   .
Вирушаю близько 8.40. Ще прохолодно. Невдовзі опиняюся біля північно-західного в'їзду до Ічні. Чергова пам'ятка на "танкову тему" (фото зі зворотного шляху): Якщо не цікаво відвідувати райцентр, слід звертати ліворуч та об'їхати Ічню з північної сторони. Далі - село Гужівка й перехрестя біля с. Іржавці.  
В центрі Парафіївки - вказівник на Качанівку з позначкою 5 км. За ним буде спуск, місток та крутий підйом на повороті. 
Парафіївка, цукрозавод. 11:00 година другого дня: Вирішую рухатися до Тростянця, щоб ночувати вже там. Останні 22 км - через села Южне та Верескуни. Трапляються ділянки новенького гладенького асфальту. Напевно, через аварійний стан доріг зроблений не “латочний”, а “діляночний” ремонт.
Тростянець. 13.00 година. На що ми багаті - так це на танки! Встановлено досить оригінально - на колону. Вказівник на в'їзд до дендропарку стоїть практично зразу на в'їзді до села. Але спершу шукаю хвалений осередок зеленого туризму „Мисливська паланка”. Назви вулиць у селі не позначені, є тільки номери будинків. Тел. (04633)-24784 або 24937, мобільний (097)-3845205. Маляренко Ростислав Петрович.
Має чималенький приватний музей. Ціни помірковані, як для… київських відвідувачів. Після обіду попрямував до парку. Там за вхід беруть символічні гроші.
Великий став: Парк прибраний, доріжки прометені. Але, якщо заглибитися, можна натрапити на захаращеність.
Самі хвалені штучні гірки поросли деревами та кущами, помилуватися краєвидами з них не вийде. На одній з них була встановлена кам'яна половецька баба... Та знайшлися злодії що спокусилися її викрасти. Є ще одна…
Покружляв досхочу. Непомітно минули понад 3 години. 
За два дні маю на одометрі 228 км, середня швидкість - 20,7 км/год. Пригадалася подорож до Новгород-Сіверського. Тоді втрьох кінцевого пункту дісталися за один день. Але ж то - інші дороги (на батьківщину Кучми) і раніше був виїзд. 
.
. 
Близько 9:30 вирушаю назад до Качанівки через Парафіївку. Рухатися іноді доводиться через "димову завісу". Заповідник огинає Майорський став. З Петрушівки дорога веде до мосту і піднімається від нього до воріт на в'їзді у Качанівку.
Національний історико-культурний заповідник Качанівка має свій сайт. Ну, скромненький такий сайтик. 
Розпочинаю огляд приблизно об 11.30. Вхід на територію палацу охороняється левами. Але вони не можуть впоратися з хамлом, яке вважае, що разом з дорогим „пепелацем” набувають право їздити і паркувати його де завгодно. Це наші, чернігівські: Човнова пристань: Далі за маршрутом - "Романтичні руїни". Руїни чималенькі:  Можна зайти до одного приміщення, що збереглося зі стелею та вікнами. Древні стіни не залишилися без автографів убогих: Ландшафтний район "Пуста криниця": Могила Честоківського: Георгіївська церква: Гуляв близько 4 годин навіть при тому, що переїжджав велосипедом. На пішохідну екскурсію із детальним оглядом піде більша частина дня. В будь-якому разі, якщо відвідувати і Качанівку, і Тростянець, і можливо Сокиринці, знадобиться чимало часу. До того ж дорога навіть власним авто забере значний час. Для змістовної подорожі бажано мати щонайменше два дні. 
Вирушаю до Чернігова від Парафіївки близько 16.00 години:  Добре відпочивши у попередню ніч, вирішую цього разу на ніч не зупинятися. 
Помітив приємну відмінність у цьому районі поведінки водіїв відносно велосипедистів. Звичайно водії рідко переймаються безпечним інтервалом, обганяючи велосипед. Там же - навпаки: найчастіше обганяють далеченько, по зустрічній смузі. Навіть гальмують і пропускають зустрічний транспорт, щоб не обганяти впритул.
Сутінки застають на тій же ділянці Ічня - Томашівка. На лічильнику 310 км загальної дистанції. Зупиняюся біля вже знайомої яблуні край села. Надзвичайно соковиті та плоди нікому не потрібні й опадають на землю. Бавлюся з налаштуваннями камери, фотографуючи захід: Піднявся з низини до Синдаревського – відчутно потеплішало. Але скоро довелося одягнутися і їхати вже з ліхтарем. Хоча він більше слугував для позначення себе на дорозі, адже саме був повний місяць та ясне небо.
.
Зупинка для легкої вечері - між Ніжином та Вертіївкою близько 22.00 години. До Чернігова – ще 100 км.
Після півночі дороги стали порожніми. Можна було їхати 10-15 хвилин, не зустрівши жодного транспорту. Села сплять. Тільки… очі! Вони визирали з узбіччя, з парканів, перебігали через дорогу… Це на нічне полювання вийшли коти.
На перехресті перед Куликівкою - вказівник з позначенням "Чернігів 36". Проїхавши всю Куликівку, на північному виїзді бачу "Чернігів 35". Оце так "вкоротили"! Там далеко не один км.
Повертатися вирішую відомими шляхами, щоб не шукати дороги, "зрізуючи" луками. Попід дорогою горіла суха трава. Чергова зупинка - біля жевріючих залишків стовбура. Зігрівся, розім’явся, і рушив долати останній десяток кілометрів через с. Количівку та Десну.
Заводжу „байк” у „фатєру”. На мобільному - 4:58 ранку, на одометрі - 444 кілометри.
Розбирати речі нема натхнення. Відключаюся…
…
2013 р.: один сумний момент у всій цій історії – ця подорож була останньою з таких далеких.
 .