Починаємо заупокійною, закінчуємо - похмільною

Минулого тижня Чернігів відзначив День визволення від німецько-фашистських загарбників. Або, як ще кажуть «серед народу», просто День міста. 
Шановні читачі, чи не здалося вам, що у вищесказаному щось «не так»? 

Як на мене, то не завадило би усунути часовий казус. Або День міста відзначати дійсно день (один), або перейменувати його на Тиждень міста. Адже саме так, упродовж приблизно тижня, відзначається ця річниця останні роки. І ніякі негаразди не заважають місцевій владі організовувати тижневий бенкет серед кризи.

Заходи (якщо говорити офіційною мовою) розпочинаються і закінчуються теж традиційно, з року в рік однаково.
Якось у робочий день зранку з кабінетів сірих будівель виходять чоловіки у темних костюмах. Вони проходять спеціально розробленим маршрутом, в супроводі оркестру складаючи квіти до куп біля могил і пам’ятників.

Закінчується програма одним і тим же. Вгадайте, чим? Концертом на центральній площі у найближчий вихідний? Ні. Феєрверком у нічному небі? Вже ближче, «тепліше», але знову – ні.

Зранку після святкування центральна площа міста, яке відзначало річницю визволення, – неначе поле після Куликівської битви. Вона всіяна латами, обладунками, збруєю, мечами, списами, щитами… Стоп! Не те. Тіла після побоїща… тобто, даруйте ще раз, попоїща – або прибрані, або сяк-так змогли піти самі. І насправді на вкритій ранковою росою бруківці – лише речі: пляшки і пакети. Це різноманітні ємності від усього того, чим наші співгромадяни (м’яко скажемо, неохайні) «заправлялися» під час вчорашнього концерту.

Тож насправді завершення свята – це ранковий «виступ» на бруківці Красної площі в помаранчевих жилетах жінок передпенсійного віку з мітлами в руках. Це матері тих, хто вчора смітив. Принаймні, за віком.

Десь між покладаннями квітів і заключним феєрверком тривав V Міжнародний інвестиційний форум. При цьому продукцію чернігівських виробників презентували чомусь у червоно-синіх наметах з назвою, логотипом і рекламним лозунгом одного з виробників пива.


Яке відношення ці дійства мають до річниці визволення міста від німецько-фашистських загарбників? Питання, схоже, риторичне.

Аби вшанувати подвиг дідів-прадідів, не потрібні урочисті дійства. Не потрібні для цього й гроші. Згадати добрим словом предків-героїв можна навіть серед поля чи лісу. Мовчки. Без газового пальника і квітів. І, навіть, без дат і річниць, просто принагідно. Від того щиріше буде. Можливо, наші державні мужі про це забули. А ми?