"Над склепом стелиться туман..." Зі святом вас, козаки! Слава Україні!
НАД СКЛЕПОМ СТЕЛИТЬСЯ ТУМАН....ч.3
"Така ось повість, невесела
з історії мого народу..."
1
Стоять як вічності посли
кургани, млою оповиті
стежини терном поросли,
на них сплять трави сумовиті.
Вклонись прохожий…
Тут герої,
смертю лягли від тяжких ран
вслухайся в голос що порою
шепоче віковий курган.
Послухай оповідь природи
про вічні істини буття,
про біль прадавнього народу
вкриту травою забуття...
2
Кому був степ немов рідня,
рідня ліси і трави-рути,
неволя гірш за вигнання,
гірша від смертної отрути.
Не зніс і мій прадід наруги
зібрав в останній раз шинок
в сльозах і недруги, і други
серця розбиті у жінок.
А на зорі скрипів підпругу
з собою люльку взяв, кисет
й росами виїхав з яруги
бо любив волю над усе.
Тумани ще на стежках спали
а кінь вже правив за Дунай*…
Там і сліди предка пропали –
вже не вертав він в рідний край...
3
Капа з очей сльоза остання
знищена символ волі – Січ
щоб не підняв бува повстання
бунтаря Калниша* в заслання
кати сховали в вічну ніч.
Плине з віків часу ріка
давно вже дні ті на погості
десь на далеких Соловках
біліють прадідівські кості...
Ждуть праонуків, там, в віках
на проводи* до себе в гості.
Бо назавжди в сніжній імлі
вони залишились в полоні
лиш жменя рідної землі
у них в простягнутих долонях…....
Епілог
На Соловках, серед оман
вріс в землю склеп, древня руїна
над склепом стелиться туман
ховаючи століть таїну....
В нім спить славетний отаман
останній лицар України!
* – після розгрому Січі, козаки яких чекало закріпачення, виїхали за Дунай…
* – Калниш – Калнишевський Петро Іванович (... !691р – 31 жовтня 1803р) останній кошовий отаман, Запоріжської Січі. Був засуджений Катериною 11 до довічного ув*язнення та засланий на Соловки...
* - проводи - так на Сіверщині називають поминальні дні...
14.10.2011р. (2003-2004р)
//www.stihi.ru/2011/10/14/487
"Така ось повість, невесела
з історії мого народу..."
1
Стоять як вічності посли
кургани, млою оповиті
стежини терном поросли,
на них сплять трави сумовиті.
Вклонись прохожий…
Тут герої,
смертю лягли від тяжких ран
вслухайся в голос що порою
шепоче віковий курган.
Послухай оповідь природи
про вічні істини буття,
про біль прадавнього народу
вкриту травою забуття...
2
Кому був степ немов рідня,
рідня ліси і трави-рути,
неволя гірш за вигнання,
гірша від смертної отрути.
Не зніс і мій прадід наруги
зібрав в останній раз шинок
в сльозах і недруги, і други
серця розбиті у жінок.
А на зорі скрипів підпругу
з собою люльку взяв, кисет
й росами виїхав з яруги
бо любив волю над усе.
Тумани ще на стежках спали
а кінь вже правив за Дунай*…
Там і сліди предка пропали –
вже не вертав він в рідний край...
3
Капа з очей сльоза остання
знищена символ волі – Січ
щоб не підняв бува повстання
бунтаря Калниша* в заслання
кати сховали в вічну ніч.
Плине з віків часу ріка
давно вже дні ті на погості
десь на далеких Соловках
біліють прадідівські кості...
Ждуть праонуків, там, в віках
на проводи* до себе в гості.
Бо назавжди в сніжній імлі
вони залишились в полоні
лиш жменя рідної землі
у них в простягнутих долонях…....
Епілог
На Соловках, серед оман
вріс в землю склеп, древня руїна
над склепом стелиться туман
ховаючи століть таїну....
В нім спить славетний отаман
останній лицар України!
* – після розгрому Січі, козаки яких чекало закріпачення, виїхали за Дунай…
* – Калниш – Калнишевський Петро Іванович (... !691р – 31 жовтня 1803р) останній кошовий отаман, Запоріжської Січі. Був засуджений Катериною 11 до довічного ув*язнення та засланий на Соловки...
* - проводи - так на Сіверщині називають поминальні дні...
14.10.2011р. (2003-2004р)
//www.stihi.ru/2011/10/14/487