ти надумав що легко вмирати, залишаючи світло в долонях...

ти надумав що легко вмирати
залишаючи світло в долонях
позаповнював вени крізь вату
надто чистим солоним повітрям
ти надумав що легко упасти
зачепившись за море коліном
та з твоєю удачею варто
залишити всі спогади долі

Психоделічні огарки огірків на твоїх ковготах
(«ковготи» звучить наче ковані готи)
Змушують мої килими
А скоріші їх нечіткі малюнки
Варіюватись неначе в калейдоскопі
Може твої штані таки хочуть щоб їх розігнули
І коліна б не мерзли так дико
Штані неначе пороги
Ноги майже дверцята

Дощ намагаюсь вхопити за хвіст
Блаженно
Злизуєш холодні краплі з підвіконня
Бульбашки
і решта на килимі
в класиків все неодмінно не так
Заратустра каже фрази
Концептуальність
Поза сумнівом
Третя похибка по Фрейду
Значить що я програла
Тобі снить жовта пігулка
На ній синя літера «N»
Гормональні застарілі вірші
Наелектризоване
Волосся липне
До стін і підлоги
Ліхтарі чомусь неодмінно зелені
Пальми штучні та сині
мрієш про сонце
у вушку
бачиш лиш світло
в коморі

крізь вени
під впливом
над моїм припливом
чекаю
на осінь
яка вже зомліла

фільтр водний
камні у нирках
на твоїй совісті
смерть у пробірках