На конкурс "Легенда про таємничу картину"

Був собі один художник, екстравагантно-ексцентричний дядечко, відомий далеко за межами нашого скромного міста, дядечко Сінєльнік. Проте називали його Сінєльніком зовсім не через те, що він любив сінячіть і малювати після цього синіх жіночок на синьому фоні та божеств марсіанських… і навіть нє Дєд Мороз-сіній нос він був (за якого час від часу має схильність себе видавати), а такий собі містер, що у якого третє і четверте око благополучно відкрились, причому в такому місті, що йому б сам Харе Крішна і Далай-лама позаздрили:))), а саме на п'ятці…

А дєло било так… Колись паркого весняного вечора стомлений і розморений пан Сінєльнік вирішив полишити свою майстерню, котру весь день щиро затоплювало гостре сонячне проміння, і прімкнуть к обществєнності, так сказать. От і пішов вище згаданий гражданін, он же екстравагантний дядечко, худоЖніще просто(!!!), а також Сінєльнік Олєг і он же Олег Сінєльнік до збіговиська молодьожи та сумнівних обкурено-задоволених мордашок. Та не пристало уважаємому гражданіну по гіпотетичних збіговиськах просто так лазить, тому витягнувши з шафи весь гламуровий папір, та прихопивши кілька маркерів, вирішив він нєкоториє корєктіви внєсті в ход вечірки. Так замутився боді-арт в народі, в ісполнєніі того ж самого гражданіна))).

Наступного ранку, вже очунявши від бумів драму, знову ж таки стомлений та все ж таки задоволений містер Сінєльнік, витягуючи маркери з кишені, натикнувся на маленький папірець зі скромним зображенням cюжету цьої картини… певно підкинутий одним з party monster в якості платні за колізію на власному тілі… і тут на обличчі містера, того ж пана Сінєльніка, промайнула надзагадкова посмішка, що її колись так старанно виводив Леонардо на своєму найкращому полотні… От так з добродія та прілєжного гражданіна містер перетворився на великого мудреця, що постіг нірвану і не такє відал))))))

P.S. … і як сталась ця благодать, перестав він ходити своїми лотосними стопами, а ночами літав на різнокольоровій хмаринці, яку власним розумом і божественністю створив. Проте перетворювався він на одну з Верховних лічностєй лише вночі, бо поряд люд був провінційно-ненормальний, і більше ніж за дурість, його б божественність не сприйняв, тому-то це і був його секрет. А вдень, засунувши ноги в м'якенькі шкарпетки темно-багряного кольору, він крокував містом, здебільшого мовчав і посміхався своєю приховано-мудрою посмішкою Великої прозрівшої людини