Де в Чернігові поселити дядька Зеня з Канади?

До мене дядько Зеньо з Канади через тиждень має приїхати. Воно, знаєте, старе таке, противне. Все йому не так. Вдома його поселити не можу, бо живу з мамою і сестрою в однокімнатній квартирі біля “Хуторка”. Та й терпіти його наглу, маразматичну пику особливого бажання нема. Мало того, цей старий пердун де небудь жити не хоче. Короче, нарізав він мені задачку готель в Чернігові підібрати мажорний. І шоб англійську там персонал знав, ще й повітруль старому пенькові подавай. Ну, відказати я йому не можу, бо він раз на рік нам доляри шле. Зараз подивлюсь, де в Чернігові старого Зеня найкраще пристроїти.
Їду маршруткою до “політеха”. Там вкупі три хотелі зразу. “Профспілковий”, “Брянськ” і “Придеснянський”. Заходжу спочатку в “Брянськ”.
В холі совкові такі дивани з “пальоного” коричневого дермантину. Стійка адміна з такої фанери жовтої, майже гівнячкового кольору. Адмін – жіночка нормальна така, середніх років. Розказую їй про приїзд вередливого канадійського вуйка.
- Люкса треба, бо в іншому жити не захоче.
Жіночка-адмін без зайвих слів протягує ключ від найматьорішого номера в їхньому готелі.
Та-ак, будєм пасматрєть… на першому поверсі, двокімнатний номер. В вітальні тєлік простий – не плазма, дивани такі собі. В спальні ліжко двомісне і штори голубі на вікнах. І, взагалі, голубого там багато - дядько Зеньо не зацінить.

В "Брянську",як на мене, номери досить затишні. Але вуйко Зеньо голубизни не любить.

Далі дивимось так би мовити “удобства”. Ну, удобства, як удобства: умивальник, ванна, душова кабіна і цей… той…ну-у “удобство”. Доба в цих апартаментах обійдеться старому скнарі у 450 гривень. Комплексні сніданок, обід чи вечеря коштують по тридцять гривень. “Штатних” дєвочєк, зі слів адміна, тут немає. Але можна піти до клубу “777” і там когось нащупати. Ціна – договірна.
Персонал англійською не володіє, але є спеціальна людина, Катя, котра готова допомогти старому вирішити організаційні питання англійською. Катя дає свій номер телефону і каже, перед приїздом Зеня брякнути їй на мобільний. Пропонує допомогу в пошуку англомовного гіда для екскурсій і супроводу. Ну, так, в загальному, може бути.
Далі йду до “накоцаного” “Придеснянського”. Тут все зрозуміло. В холі антураж гламурний – кожа-рожа, всі діла. Підхожу до адміна, Добрий день, так і так, Зеньо їде, шо запропонуєте?


В "Придністрянському" наразі люкси зайняті.

Адміністратор чемно і популярно пояснює, що і скільки. Напівлюксовий номер – 540 гривень. У вартість включено дворазове харчування – зранку й в обід, можна “в номєр”. Захоче жерти ввечері, прийдеться розкошелитись мінімум на “палтішок”. Люксів зараз вільних немає, але за тиждень можуть з'явитися. З англійською у персоналу без проблем. Без питань пропонує знайти й англомовного гіда.
Дзяучонкі так само – в “777”. Штатних в готелі тож немає. Так адмін сказав. Дає візитівку з адресою офіційного сайту готелю.
Ну, да – тут заокеанського гостя можна селити. Але, йду подивлюсь ще варіанти.
Підхожу до третього – “Профспілкового”. Я колись в готелі з такою назвою у Вінниці жив – хай Бог милує. Але гляну, яка різниця між чернігівським і вінницьким.
На рецепшені зустрічає жіночка-адміністратор. Травлю їй про Зеня. Вона попереджає відразу:
- З англійською в нас ніяк.
Ну, нічого, йду люкса дивитись. Так, дві кімнати. Всьо просто, затишно і зі смаком. Чернігівська “профсоюзка” значно краща за її вінницьку тезку.
Удобства – душова кабінка, умивальник, власне саме “удобство” і ще й то, як воно, біде. Варто зазначити, що задля збереження гендерної рівноваги тут потрібен якийсь чоловічий аналог біде. Не знаю. Що це, але хай би придумали.
Коштує все це люксове добро 450 гривень. Триразове харчування – 105 гривень на добу. Дівчата – там само, що і в попередніх випадках.


У "Профспілковому" ще й ванна є. В інших - душові кабінки.

Далі йду до тризіркової “України” в центрі.
Люксовий номер Зеньові обійдеться в 548 гриваків. Антураж – глянцевий. Причепитися нема до чого: коридор з гардеробом, вітальня із здоровенним деревяним столом, така собі міні –конференц-зала. Плазма величезна і затишна спальня.


Вітальня в "Україні"

Комплексні обіди – від 30 гривень. За Зеньом обіцяють закріпити персонал зі знанням англійської та замовити англомовного гіда. Про повій теж нічого не сказали. Ну, обійдеться, старий збоченець.
І останнє місце, куди я навідався – готель “Градецький”. Адміністратор зізнається – англійської тут не знають. Проте, радить звернутися на 15 поверх, там курси іноземних мов, можна підшукати перекладача.


Напів-люкс у "Градецькому"

Люкс там один, але він зайнятий. Дивлюся напівлюкс. Ну, так, біднувато. Але коштує триста гривень. Кімнатка скромна. Є душова кабінка, умивальник, “удобство” і біде. Ну, антураж в коридорах готелю походить на гуртожиток якогось ПТУ. Питаю адміністратора, де тут можна поїсти, а вона каже: “На пєрвам етажне єсть кафе, но ваш дядя там кушать нє будет.”
Ясно. Я дядька Зеня хоч і недолюблюю, але сюди я його точно не поселю – ще доляри перестане слати. Напевно, заселю його в “Україну” чи “Придеснянський”.

А тим часом у
Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівненому: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/