Шевченко і Св. Димитрий Митрополит Ростовский

Нинішньому обивателю. тобто мені, було добре відомо про важкі умови, в яких зростав юний Тарас Григорович. Важка доля спіткала його батька. Проживши на білому світі сорок років, він не пережив діда Шевченка, який добре пам'ятав козацьку вольницю. В поемі "Гайдамаки", в Епілозі Тарас Шевченко згадує, як батько в неділю відклав після читання Мінеї. Завдяки радянський ідеології не всі знають, що Григорій Шевченко кожної неділі після відвідування церковної служби, читав видатний твір "Четьи Минеи", автором якого є Св. Димитрій Ростовскій (Туптало), яку А.С. Пушкін назвав "вечно живой". Звичайно, малий Тарас добре знав Псалтир. Але яким би був його духовний світ, якби батьковою милистю він не доторкнувся до одного з самих фундаметальних церковних творів.
Доречно згадати російськомовну повість Тараса Григоровича "Наймичка", в який хуторянин Яким бажає придбати "Житія святих", щоб постійно читати. Можливо якраз в цій повісті  Шевченком була зображена та ідилічна картина хутірського житття в Україні, в якій показується і праця в господарстві, і відвідування святих місць в Києві, говіння під час Великого Посту та духовні надбання православного українця. Важливим  в цій повісті є згадування давнього приспіву "Иисусе прелюбезний". Відомо, що звучав він в кобзарів і лірників. А авторство його приписують також Св. Димитрію Ростовському ще на час його тривалого перебування в Україні. Щоб зрозуміти обивателю, хто він був, достатньо згадати, що він приймав участь в першому посольстві Івана Мазепи до тільки но посаженого на трон Петра 1, який досить таки прімітивно продемонстрував перед українцями власноручне каранння стрільців, як один з напрямків внутрішньої політики. Але стезя тодішнього ще Архієпископа Чернігівського Димитрія полягала не світських справах. Це добре описано в церковній літературі.
У всякому разі, не треба забувати взаємозвязок, закладений працями Св. Димитрія Ростовського з українським народом, навіть згадуючи тільки чотири строки кобзарського приспіву:

Іисусе прелюбезний, сердце сладосте,
Єдиний в скорбі Ти утєха і моя Ти радостє.

Доля, яка мала спіткати Україну і Кобзаря, була варта скорботи, але подвиги святих сподвижників укріплювали народ в тяжкому житті.