Назад в Совдепию. (гумореска) Внимание! Ненормативная лексика.

Вирішив я якось підлатати свою березінську хатинку. Ну значить скопив грошенят, зачепив причепа за авто, та й подався до Чернігова. Ну, завітав там значить до супермаркету буд. матеріалів. А там, дай йому грець, чого тільки нема, Да все таке яскраве, і все для господарства в пригоді, аж очі розбігаються. Якби мав доволі грошей, дак усе скупив би. Ну для початку, думаю треба для забору профнастіл придбати, дуже сподобався зеленого кольору . Оплатив, йду далі.
- Во! Шихвер, на даху в хліву, зовсім прохудився. Підхожу до шихвера, а там його сортів двадцять. Питаю у продавця.
-А скажіть добродію, шихвер зовні однаковий, а ціна разна? Мені б того що подешевше. А хлопець той, і каже.
-Ви дідьку, той дешевий шихвер не беріть, бо він, від води може розм’якнути та й провалиться.
-Хуя собі думаю, оце спиздєв юначе, щоб мене на зайву копійчину розвести. Тай знову йому питаю.
-А скажіть юначе, ти зараз, оце правду кажеш, чи , як-то кажуть, приколюєшся наді мною, над селом необразованним? Як шихвер можевід води розмякнути? Він же, Ши Х Вер!
-Ні, той каже, правда. Були випадки, коли в людей дахи попадали.
-Дак на хуя ж, питаю, ви, того шихваера взагалі продаєте?
А він і каже,
-Дак беруть же люди, ось і продаємо.
-Ні, думаю, як що совдепівський шихвер простояв сорок років, дак ще стольки стоятиме.
Під’їжджаю до складу, віддаю попірця, і кажу
- Мені профнастіл. Виносять і кидають у причеп.
-Ее, кажу, я двадцять листів оплатив, а ви таку тонку пачку кинули.
-Та ні, кажуть, дядьку, все вірно, двадцять. У нього ж товщина нуль сорок п’ять.
-Оце хуйня думаю, та ще й за таку ціну. В наш час, лист оцинківки в чотирьох треба було нести, такий товстий був.

Далі, почав я ходити, тай придивляться, до товару. І скажу вам таке:
Усе що не візьми, воно яскраве і привабливе, но. Все хуйня. Ось у совдепії було. Ні хуя не було, зате, все якісне. Соковижималка он, до колі працює.

Ну, й поїхав собі до дому. Їду, тай, думку гадаю.
Тут, раптом .... Що за хуйня! В машині чєк заблимав. Лампочка така, що повідомляє про поломку.
- Тільки цього, думаю, до повного щастя не хватало. Заїжджаю в сервіс та й питаю
- Хлопці зробите?
-Так! Зраділи.
- Заїжджайте дядьку.
Під” єднав значить очкарик комп’ютера до мого авта. Лампочки заблимали, цифри забігали, графіки усякі.
- Ого, думаю. Щас цей батан , конкретно мене обує. Так і сталось.
- Стоп’ятдесят каже. Готово.
Заводжу мотор, чєк все одно світеться.
-Що за хуйня кажу, за що гроші вам давати, да ще й такі?
- Дак то бензін у вас, дядько хуйовий. А за таку работу, це не дорого.

Знову їду, тай знову думку гадаю.
-Ось була у мене Копійка. Заглох мотор, почистив контакти монєткою, тай далі поїхав. А так на кожного очкарика, де напостись тих грошей. Тут раптом згадую , як кум вчив.
Зупиняюсь, знімаю клему з акумулятора, перечекав трошки, підєднаю, заводжу......
Бляць, потух падло.

Закурив з такої нагоди , тай думаю:
-От би назад в совдепію, хіба було тоді таке бляцтво.