А твоя хата с краю?

Власть предержащим посвящается.
Если зажравшаяся власть думает, что народ более не выйдет на Майдан, то хочется развеять это наивное убеждение. Я не желаю крови, но власть предержащие должны знать, что справедливого гнева и возмездия не избежать в том случае, если они не перестанут грабить граждан Украины! ДОСТАЛИ!

АК-74
автомат и человек,
сапер-разведчик, старшина запаса частей спецназ ГУР ГШ МО Украины.

С удовольствием распространяю нарытый в инете манифест на русском и украинском языках (ссылки прилагаются) :


Манифест среднего класса Украины. Достали!

Призрак бродит по Украине, призрак среднего класса. В холодных квартирах вместе с маленькими детьми под аккомпанемент информационных помоев миллионы украинцев с ужасом дожидаются нового курса доллара на межбанке, очередной выплаты кредита за квартиру и машину, а самые несчастные «ждут-не дождутся» в гости коллекторов и оценщиков имущества.

Так в кредитных муках умирает украинская мечта о том, каждый, кто умеет и хочет работать, способен достичь достатка и жить по-человечески – в своей квартире, ездить на своей машине, иметь разнообразный и качественный досуг, а отпуск и Новый год проводить в Турции и Карпатах.

Миллионы людей поверили, что они могут жить по-человечески полагаясь только на себя, «забив» на государство, которое, в свою очередь, давно «забило» на них. Впрочем, нет, государство «забило» на своих граждан только в том, что касается его обязательств перед ними, но использовало и использует любую возможность, чтобы выдоить последние соки из них, как только представится малейшая возможность.

В этом нет ничего удивительного. Государство давно контролируют несколько десятков олигархических семей. В 2004 году они переписали Конституцию Украины под себя. Понарошку они разделились на синих, оранжевых, белых и серо-буро-малиновых. Так проще управлять народом (многие из нас забыли, что принцип «разделяй и властвуй» никто не отменял). Поэтому в Украине еще много людей, которые верят, что между Виктором Януковичем и Юлией Тимошенко есть какая-то разница. Тогда как разница такая же, как между Coca-cola и Pepsi-cola, а суть – синтетика.

Такое же «поколение pepsi» сейчас у власти в Украине. Такое же напускное и такое же синтетичное, а сущность его действий одна – грабеж страны и народа. Власть ими рассматривается как способ дерибана всего и вся. Народ - как быдло, которое можно нагибать до бесконечности. Все 17 лет упыри грабили страну, рассказывая сказки про «бедную Украину». Но разве можно 17 лет грабить бедную страну? Нельзя. Через сказки про бедную страну, они прикрывали то чудовищное неравенство, которое из ниоткуда выросло в виде больших и малых «Конча-Засп» по всей Украине. Они воровали, а мы умирали. Только вдумайтесь – без войны население Украины сократилось на 6 млн. человек. Мы впереди планеты всей по темпам вымирания населения и западные исследователи уже называют Украину страной «мальтузианского ада».

Наши «правители» словно в картине Питера Брейгеля-младшего «Слепые» ведут нас в пропасть. Они слепые в своей алчности и не способны остановиться. Тянется и тянется рука. Первый упал, второй, третий…..а мы покорно идем вслед за ними словно стадо баранов.

Разве мы хотим умереть? Нет. Мы хотим жить. Мы даже чересчур любим жизнь. Хотим рожать детей. Мечтаем о сильной и красивой стране, с которой будут считаться соседи и не только они.

Разве мы бараны? Нет. Многие из нас без связей, чьей либо поддержки построили свою маленькую успешную Украину. Без поддержки государства содержат родителей. Вопреки государству дают хорошее образование своим детям. Мы вообще, живем вопреки этому государству. 70%(!) украинцев полагаются только на свои силы!

Разве мы не видим, куда они ведут страну? Видим и, даже очень хорошо. Да и тяжело не увидеть, когда очередной мажор-убийца избегает суда. Когда судья хвалится, что есть такая традиция – «посевать миллионами» свою должность. Когда в Холодоморе мерзнет добрая половина страны, а вторая половина с ужасом ждет увольнения. Почему же мы идем как бараны за ними, если мы точно знаем, что мы не бараны? Сколько мы будем еще мириться с той мерзостью, которая через свои масс-медиа навязывает нам раздор, страх и бессилие. Каждый день нам внушают, что «все пропало и ничего изменить нельзя». Что мы должны смириться и…. платить!

Платить за спекулятивные проделки нацбанковской банды Стельмаха и К! Платить банкам, которые поднимают процентные ставки когда доллар падает, когда евро поднимается, когда валится цена на нефть или когда у банкира просто возник зуд в левом полушарии. Платить за большие и малые прорывы Юлии Тимошенко. Платить за аппетиты олигархов Януковича. Платить за больные фантазии Виктора Андреевича Ющенко. Платить гаишникам. Платить пожарникам. Платить бандитам. Платить придурочным мэрам. Платить МВФ. Платить России. Платить за отсутствие тепла и воды. За глупую внешнюю и внутреннюю политику. Наконец, платить за имитацию того, что на самом деле уже давно не существует в реальности – ГОСУДАРСТВА!

Да, ну их в пень! Зачем платить нам, если это их государство. Оно и работает на них. Они сами признают (и врут, как всегда, преуменьшая), что секунда деятельности Кабмина стоит 60 докризисных коррупционных гривен. 3600 гривен - минута. 216000 –час. 5 184 000 –сутки. И так год за годом идет перекачка вечнозеленых гривен из наших карманов в их…. Мы платим налоги, а они покупают «Бентли». Неэквивалентный обмен какой-то. Нерациональный. Мы им 13% подоходного налога, они нам инфляцию. Мы им НДС, они 50% рост курса доллара. Они забыли, что мы нанимаем, а не они нас. Раз они забыли, пришло время напомнить. Еще лучше убрать их с дороги, пока они не убили всех нас окончательно.

Для этого нам нужно другое государство. Которое будет нашим и действовать в наших интересах. Которое будет прислушиваться к нам и десять раз думать, прежде чем поднимать курс гривны. Которое будет помогать, а не мешать. Созидать, а не разрушать. Нам нужно государство жизни, а не смерти. Где дети будут учиться тому, как строить светлое будущее, а не рыдать над безнадежным прошлым. Где будут праздновать победы, а не поражения. Которое будет достаточно сильными, чтобы выбирать партнеров, а не чтобы партнеры выбирали его. Которое будет просто эффективным. Наконец, в котором порок и власть будут не синонимами, а антонимами.

Как, спросите вы, - разве такое возможно, разве мы можем что-то изменить? Разве что-то от нас зависит? Не нойте. В Греции полиция убила подростка. Две недели вся страна вздыблена из-за протестов. В Украине за семнадцать лет убили 6 миллионов: холодом, голодом, бандитизмом, коррупцией. В ответ только что смогли устроить дискотеку на Майдане. Опять таки, мы забыли, что не на дискотеках изменяется ход истории, а в организованных действиях граждан. Гражданин – это тот, кто способен осмыслить себя как часть общественного целого и защищать его как самого себя. Тот, кто этого не осмысливает, остается пушечной массой, которую гоняют с синего майдана на оранжевый, а потом наоборот. А Майдан - не есть формой защиты наших интересов. Скорее, это форма выпуска нашего пара в свисток, который заботливо подсовывают сине-оранжевые «пепсы». Мы можем и должны защититься другими формами протеста. Он может иметь разные формы – забастовки, блокирование и т.д., в том числе, если этого требуют обстоятельства, с применением насилия.

Конечно же, нам с утра до вечера вбивают в голову, что украинцы «не такие», что компромисс есть лучшая форма сосуществования. Но эти господа лукавят! Какое может быть сосуществование там, где одна сторона имеет все, а другой оставляют дурно пахнущие объедки. Нас едят, а мы взываем к их благоразумию! Не кушайте нас, пожалуйста, не поднимайте доллар, мы же жить хотим, у нас детки, а нам в ответ - терпите, лохи, платите и вам воздастся….

Ну, нет уж. Нельзя взывать к благоразумию Людоеда обращаясь к его человеческим качествам. Их у него просто нет. Он вас не услышит, потому что у него другая система ценностей. Ваша боль – это его радость. Ваша радость – это его боль. Для вас падение курса гривны - это трагедия, для банкира - это еще 50% прибыли на пустом месте. Нас вообще рассматривают в контексте оптимизации их расходов-доходов. Аж 46 млн. голов – как скотину. Упала, скажем, прибыль на метзаводе с 300% до 5%- непорядок! Вы слабое звено, подите прочь на улицу и подыхайте там голоду, а вечером, если повезет, на ТВ о вас расскажут полный грусти сюжет. Савик Шустер в графиках покажет почтенной публике, как зеленая и синяя линии, словно собачки Павлова рефлекторно реагируют на словесное говно. Ну, и конечно, Ольга Герасемьюк вас оплачет. Спи, спокойно, украинский средний класс.

Потому, раз стучаться к ним бесполезно, то, значит, нужно действовать. Да, это требует усилий и даже риска, но альтернативы нет - или действие, или бесконечная коалициниада до двух часов ночи. Не хотите смотреть? Отключат газ, а заодно и воду с электричеством. Коммунальные катастрофы обязательная составляющая их мегашоу.

С чего начать и что делать?

Начинать нужно с простого. Прежде всего, мы должны услышать друг друга. Бессилие и неверие порождается одиночеством. Человек существо социальное и требует коллективных действий. Вообще то, благодаря коллективу мы превратились в человека. Наступило время вспомнить, что человек человеку - друг, товарищ и брат. Мы должны сделать первый шаг, чтобы выйти из состояния дезорганизации и апатии.

Для этого мы должны совершить одно простое действие. Назовем его «ДОСТАЛИ!». Ровно в 12-00 в понедельник 22 декабря 2008 года нужно нажать на клаксон своего автомобиля и подержать его три минуты. В Киеве более миллиона авто, если одновременно нажмет хотя бы каждый десятый - этот рев будет слышно по всему городу. Если это сделают в других городах – услышит вся страна. Если это произойдет одномоментно, как результат единения воль сотен тысяч людей – это означает, что не все потеряно. Так родится первая нота великолепной гражданской симфонии. Для всей этой братии, что превратила Украину в европейское посмешище она будет носить похоронный характер. Пусть услышат вопль изнасилованной страны и содрогнутся, потому что это и будет тот самый колокол, который звонит для них. Для нас это будет первый шаг к новой жизни. Этот шаг мы должны использовать для того, чтобы сорганизоваться. Такая большая акция требует доверия со стороны совершенно незнакомых людей. Ведь отсутствие доверия есть именно то, от чего наше государство оказалось на краю гибели.

Естественно, на этом все не закончится, а только начнется. Власти мечтают, чтобы протесты начались весной. В этом есть своя страшная логика. К марту-апрелю две трети должников по тяжелым кредитам окажутся неспособными платить по своим кредитам. У них попытаются забрать имущество, предварительно промыв мозги циничной пропагандой, угрозами коллекторов и просто бандитским рэкетом. Сотни тысяч людей выкинут на улицы с работы и они будут цепляться за любую копейку лишь бы только накормить свои семьи. Вот она, лакомая добыча, для новых майданмейкеров. Поэтому, затягивать с моментом акций протеста нельзя. Каждый утерянный день, ослабляет нас, поскольку у нас меньше запаса прочности, чем у своры олигархов с их миллиардами.

Нужно начинать давить их здесь и сейчас. Как минимум одну акцию протеста нужно провести перед Новым годом. Для этого нужно создавать Комитеты Сопротивления по всей Украине. Они должны заниматься организацией защиты наших интересов по самым различным направлениям – начиная от ипотеки и невыплат по кредитам и заканчивая организацией самообороны в случае необходимости. Если банки перекладывают все кризисные риски на должников и не хотят равномерно распределять потери, то значит, нужно перестать платить по кредитам. В конце концов, большинство заемщиков оказались в тяжелой ситуации не потому, что не хотели платить, а из-за финансовых спекуляций с долларом (к которым имели отношение многие крупные банки). Во всем мире доллар падает, у нас по-сумашедшему растет. Где логика? На момент начала кризиса официально у Украины было 38 млрд. долларов золотовалютных запасов. Где деньги?

Если банки не хотят входить в ситуацию заемщиков, то и они вправе отказать банкам в их претензиях. Когда же банки попытаются забрать имущество должников, значит, за него придется сражаться в прямом смысле этого слова, в том числе, привлекая созданные отряды самообороны. Откуда они появятся? Из самоорганизации должников. Выхода у них все равно нет. Хорошо, если можно вернуться к родителям, а если нельзя? С детьми на улицу только потому что кто-то решил закосить за наш с вами счет еще пару миллиардов долларов? В этой ситуации заемщикам терять нечего, кроме кредитных цепей.

Итогом этой борьбы должно быть появление групп контрэлиты. Она сформирует принципы нового украинского государства. Контрэлита не должна быть причастна к позорному правящему режиму во всех его синих и оранжевых проявлениях. Ее главный принцип – никаких компромиссов с правящей «элитой». Любой компромисс с ними будет формой продолжения агонии государства и в сложившихся условиях приведет к его гибели.

В идеале, контрэлита должна будет создать партию, которая сконцентрирует протестный потенциал на себе. В худшем случае, это будет несколько партий, которые будут с разных флангов разрывать полудохлое тело Второй полуреспублики. В развернувшейся между ними борьбе и родится новый политический режим.

В этой борьбе мы можем выиграть, а можем и проиграть. Естественно, никто нам не даст гарантию победы, да и сам поиск гарантий есть оправдание своего страха перед изменениями. И все же любая попытка вырваться из нынешней клоаки выглядит предпочтительнее, чем безвольное мазохистское созерцание как рушится то, что нам дорого. В конце концов, судьба, будучи женщиной, любит сильных и отчаянных, но для того, чтобы завоевать ее приязнь нужно действовать.

16 декабря. 4-24

Юрий Романенко

P.S. Огромная просьба к журналистам, а также ко всем блоггерам, форумщикам и вообще сетевикам. Распространите эту информацию по своему усмотрению, чтобы она дала максимальный эффект. Давайте будем на связи и посвятим немного личного времени ради общего дела.
Меня можно найти ЖЖ //shan-yan.livejournal.com/ , на форуме Главреда //forum.glavred.info/viewforum.php?f=1 , www.politics.in.ua, email: [email protected] , //vkontakte.ru/id16349862?99940


Перевод на украинский язык:

Примара бродить Україною, примара середнього класу. У холодних квартирах разом з маленькими дітьми під акомпанемент інформаційних помиїв мільйони українців з жахом чекають нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасливіші «чекають-не-дочекаються» в гості колекторів і оцінювачів майна.

Так в кредитних муках вмирає українська мрія про те, що кожен, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти статків і жити по-людськи - в своїй квартирі, їздити на власній машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах.

Мільйони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись лише на себе, «забивши» на державу, яка, у свою чергу, давно «забила» на них. Втім, ні, - держава «забила» на своїх громадян тільки у тому, що стосується її зобов'язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, щоб видоїти останні соки з них, як тільки з’являється щонайменша можливість.

У цьому немає нічого дивного. Державу давно контролюють декілька десятків олігархічних сімей. У 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Умовно вони розділилися на синіх, оранжевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше управляти народом (багато хто з нас забув, що принцип «поділяй і володарюй» ніхто не відміняв). Тому в Україні ще багато людей, які вірять, що між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко є якась різниця. В той час як різниця така ж, як між Coca-Cola і Pepsi-Cola, а суть - синтетика.

Таке ж «покоління pepsi» зараз у владі в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна - пограбування країни і народу. Влада ними розглядається як спосіб дерібана всього і все. Народ - як бидло, яке можна нагинати до безкінечності. Всі 17 років упирі грабували країну, розповідаючи казки про «бідну Україну». Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Не можна. Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка з невідомо звідки не виросла у вигляді великих і малих «Конча-Засп» по всій Україні. Вони крали, а ми вмирали. Тільки вдумайтеся - без війни населення України скоротилося на 6 млн. чоловік. Ми попереду всієї планети за темпами вимирання населення і західні дослідники вже називають Україну країною «мальтузіанського пекла».

Наші «правителі» немов на полотні Пітера Брейгеля-молодшого «Сліпі» ведуть нас в провалля. Вони сліпі в своїй скнарі і не здатні зупинитися. Тягнеться і тягнеться рука. Перший впав, другий, третій...а ми покірно йдемо услід за ними немов стадо баранів.

Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, на яку зважатимуть сусіди і не тільки вони.

Хіба ми барани? Ні. Багато хто з нас без зв'язків, або сторонньої підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримуємо батьків. Всупереч державі даємо гарну освіту своїм дітям. Ми взагалі, живемо всупереч цій державі. 70%(!) українців покладаються тільки на свої сили!

Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і, навіть дуже добре. Та й важко не помітити, коли черговий мажор-вбивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція - «засівати мільйонами» свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина з жахом чекає звільнення. Чому ж ми йдемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани? Скільки ми ще миритимемося з тією мерзотою, яка через свої мас-медіа нав'язує нам розбрат, страх і безсилля. Щодня нам зомбують, що «все пропало і нічого змінити не можна». Що ми повинні змиритися і.. платити!

Платити за спекулятивні витівки нацбанківської банди Стельмаха і Ко?! Платити банкам, які піднімають процентні ставки коли долар падає, коли євро піднімається, коли валиться ціна на нафту або коли у банкіра просто виникло свербіння в лівій півкулі. Платити за великі і малі прориви Юлії Тимошенко. Платити за апетити олігархів Януковича. Платити за хворі фантазії Віктора Андрійовича Ющенка. Платити даїшникам. Платити пожежникам. Платити бандитам. Платити придуркуватим мерам. Платити МВФ. Платити Росії. Платити за відсутність тепла і води. За нерозумну зовнішню і внутрішню політику. Нарешті, платити за імітацію того, чого насправді вже давно не існує в реальності - ДЕРЖАВИ!

Так, ну його до біса! Навіщо платити НАМ, коли це ЇХ держава. Вона і працює на них. Вони самі визнають (і брешуть, як завжди зменшуючи), що секунда діяльності Кабміну коштує 60 докризових корупційних гривень. 3600 гривень - хвилина. 216000 - година. 5 184 000 - доба. І так рік за роком йде перекачування вічнозелених гривень з наших кишень в їхні.. Ми платимо податки, а вони купують «Бентлі». Нееквівалентний обмін якийсь. Нераціональний. Ми їм 13% прибуткового податку, вони нам інфляцію. Ми їм ПДВ, вони 50% зростання курсу долара. Вони забули, що ми ЇХ наймаємо, а не вони НАС. Раз вони забули, прийшов час нагадати. Ще краще прибрати їх з дороги, доки вони не знищили всіх нас остаточно.

Для цього нам потрібна інша держава. Яке буде нашою і діяти в наших інтересах. Яка прислухатиметься до нас і десять разів думати, перш ніж піднімати курс гривні. Яка допомагатиме, а не заважати. Творити, а не руйнувати. Нам потрібна держава життя, а не смерті. Де діти вчитимуться тому, як будувати світле майбутнє, а не ридати над безнадійним минулим. Де святкуватимуть перемоги, а не поразки. Яка буде достатньо сильною, щоб вибирати партнерів, а не щоб партнери вибирали її. Яка буде просто ефективною. Нарешті, в якій вада і влада будуть не синонімами, а антонімами.

Як, запитаєте ви, - хіба таке можливе, хіба ми можемо щось змінити? Хіба щось від нас залежить? Не нийте. У Греції поліція убила підлітка. Два тижні вся країна здиблена через протести. В Україні за сімнадцять років убили 6 мільйонів: холодом, голодом, бандитизмом, корупцією. У відповідь – тільки й того, що змогли влаштувати дискотеку на Майдані. Знову таки, ми забули, що не на дискотеках змінюється хід історії, а в організованих діях громадян. Громадянин - це той, хто здатний осмислити себе як частина суспільного цілого і захищати його як самого себе. Той, хто цього не осмислює, залишається гарматною масою, яку ганяють з синього майдану на оранжевий, а потім навпаки. А Майдан - не є формою захисту наших інтересів. Швидше, це форма випуску нашої пари в свисток, який дбайливо підсовують синьо-оранжеві «пепсі». Ми можемо і повинні захиститися іншими формами протесту. Він може мати різні форми - страйки, блокування і т.д., зокрема, якщо цього вимагають обставини, із застосуванням насильства.

Звичайно ж, нам з ранку до вечора вдовбують в голову, що українці «не такі», що компроміс є краща форма співіснування. Але ці панове лукавлять! Яке може бути співіснування там, де одна сторона має все, а іншим залишають смердючі недоїдки. Нас їдять, а ми волаємо до їхньої розсудливості! Не їжте нас, будь ласка, не піднімайте долар, ми ж жити хочемо, у нас дітки, а нам у відповідь - терпіть, лохи, платіть і вам відплатиться…

Ну, досить вже. Не можна волати до розсудливості Людожера звертаючись до його людських якостей. Їх у нього просто немає. Він вас не почує, тому що у нього інша система цінностей. Ваш біль - це його радість. Ваша радість - це його біль. Для вас падіння курсу гривні - це трагедія, для банкіра - це ще 50% прибутку на порожньому місці. Нас взагалі розглядають в контексті оптимізації їхніх власних витрат-доходів. Аж 46 млн. голів - як худобу. Впав, скажімо, прибуток на метзаводі з 300% до 5% - непорядок! Ви слабка ланка, йдіть геть на вулицю і подихайте там голодом, а увечері, якщо повезе, на ТБ про вас повідають повний суму сюжет. Савік Шустер в графіках покаже поважній публіці, як зелена і синя лінії, немов собачки Павлова рефлекторно реагують на словесне гівно. Ну, і звичайно, Ольга Герасим’юк вас буде оплакувати. Спи, спокійно, український середній клас.

Тому, раз стукатися до них марно, то, значить, потрібно діяти. Так, це вимагає зусиль і навіть ризику, але альтернативи немає - або дія, або нескінченна коаліціада до двох годин ночі. Не хочете дивитися? Відключать газ, а заразом і воду з електрикою. Комунальні катастрофи - обов'язкова складова їхнього мегашоу.

З чого почати і що робити?

Починати потрібно з простого. Перш за все, ми повинні почути один одного. Безсилля і невіра породжується самотністю. Людина істота соціальна і вимагає колективних дій. Взагалі-то, завдяки колективу ми перетворилися на людину. Наступив час пригадати, що людина людині - друг, товариш і брат. Ми повинні зробити перший крок, щоб вийти із стану дезорганізації й апатії.

Для цього ми повинні зробити одну просту дію. Назвемо її «ДІСТАЛИ!». Рівно о 12-00 в понеділок 22 грудня 2008 року потрібно натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини. У Києві понад мільйона авто, якщо одночасно натисне хоч б кожен десятий - це ревіння буде чутно по всьому місту. Якщо це зроблять в інших містах - почує вся країна. Якщо це відбудеться одномоментно, як результат єднання волі сотень тисяч людей - це означає, що не все втрачено. Так народиться перша нота прекрасної громадянської симфонії. Для всієї цієї братії, що перетворила Україну на європейське посміховисько, вона носитиме похоронний характер. Хай почують крик зґвалтованої країни і здригнуться, тому що це і буде той самий дзвін, який дзвонить за ними. Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми повинні використовувати для того, щоб зорганізуватися. Така велика акція вимагає довіри з боку абсолютно незнайомих людей. Адже відсутність довіри є саме те, від чого наша держава опинилася на краю загибелі.

Природно, на цьому все не закінчиться, а тільки почнеться. Влада мріє, щоб протести почалися навесні. У цьому є своя страшна логіка. До березня-квітня дві третини боржників по важких кредитах виявляться нездібними платити по своїм кредитам. У них спробують забрати майно, заздалегідь промивши мізки цинічною пропагандою, погрозами колекторів і просто бандитським рекетом. Сотні тисяч людей викинуть на вулицю з роботи і вони чіплятимуться за будь-яку копійку аби лише нагодувати свої сім'ї. Ось вона, ласа здобич, для нових майданмейкерів. Тому, затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен загублений день, ослабляє нас, оскільки у нас менше запасу міцності, чим у зграї олігархів з їхніми мільярдами.

Потрібно починати тиснути їх тут і зараз. Як мінімум одну акцію протесту потрібно провести перед Новим роком. Для цього потрібно створювати Комітети Опору по всій Україні. Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів за найрізноманітнішими напрямками - починаючи від іпотеки і невиплат по кредитах і закінчуючи організацією самооборони у разі потреби. Якщо банки перекладають всі кризові ризики на боржників і не захочуть рівномірно розподіляти втрати, це означає, потрібно перестати платити по кредитах. Врешті-решт, більшість позичальників опинилися у важкій ситуації не тому, що не хотіли платити, а через фінансові спекуляції з доларом (до яких мали відношення багато великих банків). У всьому світі долар падає, у нас по-скаженому зростає. Де логіка? На момент початку кризи офіційно у України було 38 млрд. доларів золотовалютних запасів. Де гроші?

Якщо банки не хочуть входити в ситуацію позичальників, то і вони мають право відмовити банкам в їх претензіях. Коли ж банки спробують забрати майно боржників, значить, за нього доведеться битися у прямому розумінні цього слова, зокрема, долучаючи створені загони самооборони. Звідки вони з'являться? З самоорганізації боржників. Виходу у них все одно немає. Добре, якщо можна повернутися до батьків, а якщо не можна? З дітьми на вулицю тільки тому що хтось вирішив закосити за наш з вами рахунок ще пару мільярдів доларів? У цій ситуації позичальникам втрачати нічого, окрім кредитних ланцюгів.

Підсумком цієї боротьби повинна бути поява груп контреліти. Вона сформує принципи нової української держави. Контреліта не повинна бути причетна до ганебного правлячого режиму у всіх його синіх і оранжевих проявах. Її головний принцип - ніяких компромісів з правлячою «елітою». Будь-який компроміс з ними буде формою продовження агонії держави і, в умовах, що склалися, приведе до її загибелі.

У ідеалі, контреліта повинна буде створити партію, яка сконцентрує протестний потенціал на собі. У гіршому разі, це буде декілька партій, які з різних флангів розриватимуть напівдохле тіло Другої напівреспубліки. У боротьбі, що розвернулася між ними, і народиться новий політичний режим.

У цій боротьбі ми можемо виграти, а можемо і програти. Природно, ніхто нам не дасть гарантію перемоги, та і сам пошук гарантій є виправданням свого страху перед змінами. Та все ж будь-яка спроба вирватися з нинішньої клоаки виглядає переважно, на відміну від безвільного мазохістського споглядання як руйнується те, що нам рідне. Врешті-решт, доля, будучи жінкою, любить сильних і відчайдушних, але для того, щоб завоювати її приязнь потрібно діяти.

16 грудня 2008 р. 04:24 Юрій Романенко