Висока вода в Чернігові

З історії чернігівських повеней.


Жителі Чернігова не уявляють міста без його водної артерії - Десни. Саме на її високому правому березі й закладено поселення. Зачарована Десна - це і водний шлях, і місце відпочинку, й доріжка для тренувань плавців та човнярів, улюблене місце для рибалок, художників, поетів... Але інколи людина пасує перед нестримним потоком деснянської води. Про її прихід на чернігівські вулиці розповідають документальні першоджерела, що перебувають на зберіганні в Державному архіві Чернігівської області.

Востаннє надвелика повінь приходила в місто 1970 року. Найвищий рівень води на Десні біля Чернігова спостерігався 19 квітня о 22 годині - 7 метрів 76 сантиметрів проти умовного нуля і був лише на 7-9 сантиметрів нижчий рівня найбільш повноводних років - 1917 і 1931.


У місті було створено три штаби боротьби з повінню, один з яких був розміщений на вулиці Академіка Павлова, 22. Під опікою штабів опинилися райони Стрижня, Кордівки та набережна Десни. Допомагали штабу добровольці водії автоколони 2235, які перевозили людей із району затоплення, та працівники комбінату хімічних волокон, які на човнах доставляли продукти з магазинів на квартири тих, хто потерпав від стихії. До речі, за межами міста з водного полону визволяли зайців, косуль, борсуків, лосів. Злагодженість дій рятувальників максимально зменшила наслідки повені.

За 125 років до відображених вище подій ситуація складалася набагато трагічніше. Висока вода прийшла до міста у травні 1845 року.

Першими тоді занепокоїлися лікарі. Саме вони 4 травня того ж року звернулися до Чернігівського цивільного губернатора Павла Гессе із проханням заборонити жителям, які постраждали від повені, повертатися до холодних, вогких та брудних будинків до обстеження останніх поліцією. Далі - мовою оригіналу: «...многие дома, стоящие на низменных местах, затоплены до того, что хозяева оных, должны оставить их до стечения воды. Простолюдины могут подвергнуться разным болезням, как то: ревматизмам, лихорадкам, а в особенности горячкам, могущим иметь гибельные последствия. В отвращение такового зла Врачебная Управа покорнейше просит сделать зависящее распоряжение, чтобы жильцы затопленных домов города Чернигова, не прежде могли возвратиться в оныя, как по освидетельствовании таковых Городской По-лициею с городовым врачом».

Тільки 15 травня 1845 року надійшло розпорядження віце-губернатора Євгена Пашковського міським земським поліціям, у якому йдеться: «...я предписываю как Черниговской, так и всем прочим Градским Земским Полициям, сделать немедленно надлежащее распоряжение, и об исполнении оного, иметь не-упустительное наблюдение».

Трагедія розігралася на затопленій Лісковиці. Матеріальні втрати жителів слободи були настільки великими, що вони вирішили звернутися до Чернігівського цивільного губернатора Павла Гессе. 27 травня 1845 року до губернаторської канцелярії було відправлено прохання майже 20 жителів Лісковиці: «вдовы титулярного советника Дарьи Тарнавской, наследников умершего казака Афанасия Дуки, мещан Антона Шумана, Ивана Лободинского, Павла Дуденка, Павла Миронова, Семена Кошицы, Анны Петренчихи, Матвея Василиненка, вдовы Агафии Романен-ковой, Ивана Лемешовца, Михаила Дзоги, Ульяны Ткаченковой, Андрея Овчинника, казаков Семена Стрекли, вдовы Марты Стреклихи и солдатских вдов Федосии Дедущихи и Калинихи». У проханні змальовані наслідки стихійного лиха: «после наводнения остались нам только бедные избушки наши подмытые водою и наклонившиеся, без окон с размытыми и упавшими печами, с отвалившимися и унесенными при-збами, в иных местах с стенами едва стоящими. Дворы наши и огороды стоят в иных местах еще и теперь без плетней и заборов, и мы хозяева снимаем с себя и закладываем платье свое, дабы купить семян на базаре. Разорение на Лесковице было столь велико, что из нас мещанин Дука, шестидесятилетний старик, придя после наводнения на пепелище свое, и видя в доме не только совершенное разорение, но даже стену своего амбара упавшею и все имущество водою унесенным, не перенес сего несчастия, слег от отчаяния на одре болезни и на шестой день умер».

Потерпілі розраховували на клопотання губернатора перед самим імператором. Чи було його складено, чи ні - невідомо, але збереглося доручення чернігівській міській поліції повідомити прохачів, що «...прошение их оставлено без последствий».

Боротьба із стихією передбачає злагодженість дій і пересічних громадян, і влади. На жаль, так було не завжди. Але це історія нашого міста, яку ми сьогодні маємо можливість відтворювати завдяки першоджерелам, що зберігаються в Державному архіві Чернігівської області.



Ірина Рябчук, провідний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Чернігівської області

"Чернігівщина" №23 (475) від 5 червня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.