Пам'ятаємо отця Мойсея

Під церковний передзвін скоро лунатиме: «Христос воскрес!», освячуватимуться паски, писанки. Так мало б бути завжди. Але були й інші часи, коли радянська влада руйнувала церковні святині, примусово виселяла села під військові полігони та водосховища. Те, що сталося у селі Сивки, тому підтвердження.

У мальовничому місці - низов'ї старого русла Дніпра - колись було велике село Сивки, де жили і працювали невтомні наші предки. Як і в багатьох інших населених пунктах Чернігівської губернії Остерського уїзду, тут була своя церква. Споруда стояла на самому видному місці - біля озера.
Але боротьба за знищення храмів у 30-х роках минулого століття не оминула церкву, її розібрали й збудували школу, а обслуговуючий персонал виселили як ворожий клас. Учителів із сім'ями, яких направляли в село для навчання грамоті дітей, розмістили у приміщеннях служителів церкви, так званих «попівських хатах».

Після цих подій жителям села довелося багато пережити: голод, колективізацію, потім війну. Тоді люди думали, що горе не оминатиме їх, доки не буде священного оберега. Тож вони власноруч почали зводити нову церкву. Ініціатором будівництва та головним її зодчим став Мойсей Георгійович Деркач. Звели церкву на околиці хутора Гореваха, який входив до складу села. Хрести, образи святих, якими були розмальовані внутрішні стіни, стеля й дах храму, вражали мене, босоногого хлопчиська, своєю розкішшю та величчю.
Пам'ятаю, як отець Мойсей причастив мене та моїх однолітків перед тим, як ми пішли у перший клас. Я ретельно готувався до цього святого таїнства – молитву «Отче наш» вивчив напам'ять. Це, мабуть, був перший вірш, який знав я та мої друзі.

У серпні 1957 року отця Мойсея не стало. Його поховали поряд із церквою. Минав час, але нового настоятеля у нас не було, і храм не працював. Наприкінці 50-х років знову почався тиск на церкву зі сторони влади - зрубали хрести, а приміщення церкви пристосували під зерносховище.

Згодом будівлю церкви розібрали. Фото храму, на жаль, не вдалося знайти ні у краєзнавчих, ні в сімейних архівах жителів села. У 1966-69 роках село Сивки було виселене з причини можливого затоплення. Пустир, який утворився на місці населеного пункту, з роками перетворився на безкрайні луки, які заросли високою травою та густими кущами лози. Хрест на могилі батюшки Мойсея з роками зруйнувався, могила була забута.

Згодом за кошт ініціативної групи земляків на чолі з Марією Ребенок та родичів отця Мойсея було встановлено металевий хрест із огорожею на його могилі як подяка священнослужителю за ту невтомну працю та віру в Бога. У церемонії вшанування покійного брав участь наш земляк - священик Петро Навозенко, котрий нині служить у церкві села Кобижча Бобровицького району. Ось і тепер отець Мойсей, як один у полі воїн, на вічному посту серед луків та сухих дерев оберігає рідну землю.

Кожного разу, коли ми відвідуємо малу батьківщину, обов'язково заходимо на могилу отця, низько вклоняємося, звертаємося до нього та до Бога і промовляємо: «Отче наш».

Петро Бабич, газета «Наш край» №33-34 (9173-9174) від 27 квітня 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.