Одна доля - дві Батьківщини, а в серці - біль Польщі та України

Чарівна, інтелігентна, динамічна жінка Неоніла Батіщева виросла на Хмельниччині у польській католицькій родині, яка зберегла національні звичаї та традиції. При народженні мати дала дівчині польське ім'я Анеля, але зареєструвати його працівники РАЦСу відмовилися, не погодилися записати навіть Нелею. Тож цілий рік дитину батьки не реєстрували. Врешті-решт погодилися на Неонілу.
Коли дівчинка підросла і прийшов час йти до школи, виявилося, що української мови вона не знає, адже від батьків і близьких людей чула лише польську. Та згодом добре опанувала мову своєї другої Батьківщини - так жінка називає Україну. Адже саме тут вона вийшла заміж, виховала двох дітей та організувала Спілку поляків,.про яку мріяла все життя.

У Прилуки пані Неоніла переїхала разом із чоловіком- військовослужбовцем у день чорнобильської трагедії. За спеціальністю жінка - хімік-технолог. Тож працювати пішла в радіологічний центр Прилуцького дозиметричного пункту, який від- стежував радіаційну ситуацію на Прилуччині.

Та весь час Неонілу Станіславівну переслідувало бажання зберегти свою ідентичність, тому все частіше почала замислюватися про родове коріння, намагаючись більше дізнатися про Польщу, традиції та звичаї її народу, з яким відчувала духовний зв'язок. І ось прийшов час, коли вона вирішила через пресу звернутися до рідних за духом людей.

«Я навіть не могла уявити, що в невеликих Прилуках живе стільки поляків. Це все ж таки не Західна Україна. На моє звернення, опубліковане в пресі, відреагувало чимало людей. Почали мені телефонувати. Невдовзі ми вирішили організувати зустріч. І вже на перших зборах у центральній бібліотеці імені Забашти зібралося двадцять чоловік! Люди плакали й раділи. Ті почуття просто неможливо передати. До речі, завідуюча бібліотекою також виявилася полячкою. Пізніше наше зібрання поповнилося дітьми змішаних шлюбів, які на генному рівні відчували себе поляками, - розповідає пані Неоніла. - В той час, а це був квітень 2002 року, поспілкувавшись з однодумцями,я вирішила створити культурно-просвітницьку Спілку поляків у Прилуках. І вже 7 травня ми її зареєстрували. Починали з нуля. Не знали, як діяти, не мали досвіду. Звісно, пощастило, що тодішнє міське керівництво в особі міського голови Миколи Бабія не залишилося осторонь, а підтримувало в починаннях. Хоча були зустрічі, на яких нас перевіряла СБУ. Щоб ми, мовляв, нічим протизаконним не займалися».

Одночасно в місцевих архівних документах та архівах Кракова і Варшави Неоніла Батіщева почала шукати польський слід на Прилуччині. Так, із польських джерел дізналася, що герб Прилук має польське походження (українські історики вже визнали, що він - частина родового герба князів Вишневецьких), знайшла також свідчення про те, що на території Прилук був домініканський католицький монастир, віднайшла інформацію, що цехи вперше з'явилися в Прилуках у 1633 році, коли Ярема Вишневецький дав «фундації» - привілеї - міським майстрам: ремісникам, кравцям, швецям, кушнірам і ковалям.
Посада голови Спілки на громадських засадах пані Неонілі не приносить доходу. Однак дає моральне задоволення від можливості спілкуватися з людьми, які не забули батьківщину та своїх пращурів.
Так, зусиллями членів Спілки у Прилуках 22 вересня 2002 року було відкрито римо-католицьку церкву, де християни цієї конфесії можуть реалізувати свої духовні потреби. Там і дотепер збирається чимало людей, особливо похилого віку.

«Найбільша святиня кожного народу, найбільше духовне багатство, яке слід берегти й примножувати, - це мова. Тому з ініціативи Спілки в школах Прилук деякий час на факультативних засадах діти вивчали
польську, - продовжує Неоніла Станіславівна. - Крім того, щоліта відбуваються виїзди дітей у літні табори Польщі. Там діти пізнають мову, культуру, традиції, країну і Європу загалом. Також прилуцькі школярі брали участь у польських освітніх проектах».

Спілчани задоволені, що можуть отримувати не тільки моральну підтримку, а й фінансову та матеріальну допомогу з Польщі. Молодь може оздоровлюватися в літніх таборах цієї країни, а після закінчення школи безкоштовно, на конкурсній основі, продовжувати там навчатися. Та найприємніше для прилучан з польським походженням, звісно, свята. Адже впродовж 10 років вони залюбки збираються у тісному колі, щоб відзначити День незалежності Польщі (11 листопада), День Полонії та поляків, які проживають за межами Польщі (2 травня), День Конституції Польщі (3 травня), яка, до речі, не змінювалася понад 200 років, та інші. Гостинно приймають у Спілці також різноманітні делегації з Польщі, що приїздять в Україну з бізнесовими, культурними чи освітніми цілями.

Серед численних заходів - видання українсько-польської газети «Орлине плем'я», яку разом творили поляки та українці.

«За допомогою газети ми намагалися наблизити Польщу до українців, а Україну - до поляків. Ми інформували про життя Прилук, його історію та культуру, сприяли діалогу обох народів, робили все, щоб зруйнувати безглузді стереотипи. На жаль, через брак коштів газета проіснувала лише два роки. Проте до десятиліття Спілки нам вдалося створити чудовий культурно- просвітницькій журнал «Коли у серці дві Вітчизни». Загалом роботи ще багато, головне, що у нас для цього є неабияке бажання. Тим паче, що тепер нам допомагають мої діти Денис та Марина, які успішно закінчили навчання у Польщі й лишилися там працювати», - підсумувала моя співрозмовниця.

За ці десять років Неонілі Батіщевій як голові Спілки доводилося бути і політиком, і дипломатом, і громадським діячем, але жінка й досі сповнена сил та енергії, має багато планів і мріє про те, щоб їхня Спілка невдовзі стала обласною.

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №41 (369) від 11.10.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.