Село-привид

Від автодороги «Чернігів-Славутич» перед селом Лінея відходить вузька асфальтована доріжка. Вона мала б доводити до затишних озер на річці Пакулька і загубитися десь між ними. Так, принаймні, «запевняють» фото з супутника, які люб'язно надає широкому загалу корпорація «Ґуґл».

Дорога чудово збереглася - про неї під час їзди можна не думати. І ось раптом її перекриває величезний сухий стовбур. Далі - ще один. І... дорогу - наче відрізало.
Привела вона у мертве місце. Навіть чимало дерев тут напівмертві або зовсім сухі. І навкруги - фундаменти. Зарослі, розвалені - відразу й не помітиш, що їх тут кілька десятків. Стривайте, та це ж - ціле село, «знесене» під корінь!

Серед хащ на околиці видніються яскраві квіти. Невже ростуть без догляду? Та ні, вони взагалі не ростуть. Квіти -штучні. Далі в заростях виділяються свіжою фарбою інші неодмінні атрибути таких місць -хрести. Отже, сюди іноді повертаються колишні жителі або вже їх діти.
В чому ж справа, що сталося? Село стояло поміж двома мальовничими озерами. За селом починається ліс, площа якого дорівнює площі Чернігова. Начебто непогана місцина, риба, ягоди, гриби - тільки живи!

Таємницю села-примари розкриває «ПЕРЕЧЕНЬ населенных пунктов с повышенной радиоактивностью, в которых оплата труда работников с 1 февраля 1990 года по 31 декабря 1990 года производится по повышенным до 25 процентов тарифным ставкам», прийнятий 31 січня 1990 року Радою міністрів УРСР. Річ у тім, що вогнища радіоактивного зараження були й далеко поза сумновідомою 30-кілометровою зоною відчуження.

Це невеличке село Локотьков, підпорядковане свого часу Пакульській сільській раді. Його немає на сучасних картах. Стає зрозумілим напис «локот» посеред дороги на під'їзді до мертвого села.
«Моя бабуся, яка родом з села Ковпита, казала, що з Локотькова, як і частково з Лінеї, людей виселили після Чорнобильскої аварії», - поділився спогадами Андрій Кужель, студент радіомеханічного технікуму м. Чернігова.

Тож любителям давно залишених людьми місць, аби відчути себе справжнім «сталкером» на зараженій території, зовсім не обов'язково мандрувати правдами й неправдами до самої зони. Досить гнітючі враження можна отримати на відстані середньої велосипедної прогулянки від Чернігова. Будуть тут і «аномалії» у вигляді несподіваних зарослих травою ям від колишніх підвалів та льохів, і «артефакти» - рідкі залишки предметів побуту і господарства.
Жителів Локотькова при відселенні новим місцем не образили. Це село Улянівка - воно розташоване менш ніж в десятку кілометрів від обласного центру, на відміну від більш ніж 30 км до Локотькова. Тут же - деснянські луки й сама Десна неподалік.

Втім, одне питання щодо долі села залишилося: куди поділися дахи, стіни й підлоги споруд із зараженого села? Можливо, недорогі бувші у використанні будматеріали, з їх «випромінюванням високого рівня зарплати», десь на дачних масивах під Черніговом «підсвічують» нічну темряву?

Іван Ковтун, тижневик «Чернігівщина» №23 (298)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.