Олесь Санін: Я досі перебуваю у cтані «закоханого студента»

Четверг, 5 Июня 2008 18:27 | Просмотров: 5375

На презентацію свого фільму «Мамай» на мандрівному фестивалі традиційного українського мистецтва «Етноеволюція» до Чернігова завітав
відомий український режисер Олесь Санін. Примчавши на своєму байку прямо до кінотеатру Щорса за кілька хвилин до сеансу, Олег дав ексклюзивне інтерв'ю чернігівській журналістці Ользі Чижовій.

— Олесю, чи е, на вашу думку, поняття «український кінематограф» взагалі?
— Подивіться фільми і ви все зрозумієте. Українське кіно абсолютно конкурентоспроможне, інша справа, що воно не репрезентоване на ринку взагалі. На кожному з великих фестивалів — у Каннах, Венеції, Берліні наші фільми, невідомі нікому, отримують нагороди. Держава не фінансує кіно, а кінотеатрам легше продавати білизну і шкарпетки (на момент проведення фестивалю у кінотеатрі Щорса проходила виставка-ярмарок — авт.), і їх за це засуджувати не можна, адже зали не наповнюються. Фінансують інші країни, вкладають кошти у кінотеатри іноземні бізнесмени. В Україні кіно буде! Питання лише в тому, яке воно буде і чиє.

— А є якась специфіка українських фільмів?
— Та немає ніякої специфіки! Своє обличчя, звісно, є. Сьогодні я бачу достатню кількість молодих режисерів, які мріють про нове і, головне, здатні створити це нове. Так що скоро буде щось цікаве. Ми вже знаємо, як звуть усіх членів родини голлівудських зірок, побачили, як живуть сусідні кадети чи не кадети, а тепер глядач хоче бачити своє, закохуватися у своїх героїв, виховувати на них своїх дітей. І це дуже важливо.

— Ваш фільм - «Мамай» - це епічний твір, складний для сприйняття і, мабуть, непростий був і для створення. Чи не хочеться зняти щось касовіше?
— Насправді, «Мамай» не планувався для широкого перегляду. Там багато цікавого з суто технічної точки зору для професійного ока. Тому успіх фільму команду відверто здивував. Але мені не достатньо тих 200 тис. глядачів, які його побачили, і 15-ти премій, що я за нього отримав! Звичайно хочу, щоб моє кіно привертало увагу публіки. Але водночас хочеться знімати і фільми «під подушку» — для себе, вузького кола — якісні і нешаблонні.

— Зараз ви знімаєте рекламу, робили ролики для Євробачення, що проходило в Україні. Чи не прикро міняти великий екран на такі роботи?
— Чесно кажучи, спочатку я приймав пропозиції без особливого бажання, але потім зрозумів, наскільки я був неправий. По-перше, мою творчість — залюбовані кадри рідної України для Євробачення — бачили мільйони, а то й мільярди глядачів шоу. А по-друге, режисерська професія — це спорт, яким треба постійно займатися. Мені не дивно, що наші вчителі, не знімавши по 10 років, не мають успіху в нових роботах. Вони просто втрачають форму. Я ж прихожу в рекламу, як у спортивний зал, де маю ті ж засоби, що й у кіно, просто повинен вмістити свою ідею у 30 секунд.
— А коли ж чекати нових повнометражних робіт?
— Я досі перебуваю у такому стані «закоханого студента», коли багато хочеться, але нема де і з ким. І це чудово! Гірше, коли вже нічого не хочеться. Сценарії є, і задуми
є, і бажання знімати. Чекаю, коли держава профінансує усі фільми про тих, хто намальований на грошових знаках, і зверне увагу на інші роботи.

— То які задуми щодо майбутніх картин?
— Не скажу нічого! Я вже давно перестав розповідати про зміст майбутніх фільмів і навіть про тих, хто зніматиметься. Це така професійна гігієна, адже режисери, в яких брак ідей, але повно коштів, «тирять» все, що можуть.
Однак у розмові з прихильниками Олесь все ж трошки розкрив карти, розповівши, що має задум знімати про історію українок-остарбайтерів, які стали моделями у фашистській Німеччині. Що ж, сподіваймося, що картина не примусить на себе довго чекати.

Спілкувалася Ольга Чижова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:

Версия для печати