Скільки треба витратити грошей, щоб поховати людину у райцентрі
Ростислав Сачивець, підприємець з Чернігова: "Штучними квітами на Яцевому торгувала ще моя мама"
У райцентрі батюшці дають 300 гривень
Любов Сидоренко із райцентру Ріпки поховала маму Ірину Мартинівну 11 квітня. Мамі було за 90. Хворіла, лежала.
— Гроб купили за 290 гривень, оббитий простою вишневою тканиною, без рюшиків, — розказує Любов Іванівна. — Якщо була б велюрова оббивка, коштував би 400. Хрест металевий — 160. Шести копачам заплатили 350 гривень. Копачам пов'язували хустки і давали «поминальне», літру і закуску (ковбасу, оселедець, хліб). На ранок вони також приходили снідати.
Жінці, яка ніч читала Псалтир, заплатили 100 гривень.
— Читала з восьмої вечора до часу ночі, — згадує Любов Іванівна. — Тоді зробила передишку і знову почала читати о 2.30 і до піввосьмої читала.
За читання у Ріпках платять хто як, але не менше 50 гривень. Також давали гостинці — печиво, цукерки. Дехто дає хліб чи вино.
За машину, яка везла гроб, заплатили 200 гривень. Двома платками зав'язали два дзеркала на машині. Водію дали пляшку і закуску.
Батюшка приїхав своєю машиною, привіз трьох півчих. Йому дали 300 гривень. Півчим заплатили по 50.
Батюшці зібрали сумку на церкву. Поклали хліб, цукерки, печиво, консерву, ковбасу, вино «Кагор». Дехто кладе кілограм-два цукру. Хто як придумає, той так сумку і складає. Півчим гостинців не давали, і вони не обідали. їх пов'язували вовняними хустками.
Одспівували вдома. Кажуть, що якби одспівували в церкві, вартість була б однакова.
Поминальний обід був у ріпкинському ресторані «Полісся». Замовлення — на 50 чоловік. Заплатили 3200, в тому числі кухарю 100 і офіціантам по 50. У замовлення входило п'ять пляшок горілки і п'ять вина. Було запечене м'ясо, ковбаса, риба.
Добавляли до ресторанного меню: три банки компотів, цукру півтора кілограма, кілограм крохмалю на кисіль. Давали на приготування колива мед — десь 50 грамів. Добавляли ще вино і горілку. Із запрошених 50-и прийшло 44 чоловіки.
Вінки були і по 50 гривень, і по 60, і по 80. Тих, хто ніс вінки, обв'язували хустками. Отже, загалом вийшло більше п'яти тисяч гривень.
— У Дорогинці Ічнянського району хустками обв'язують і вінки, — додає сестра Любові Іванівни Олександра Лугова. — Батюшка там бере 50, а півча — 20.
У селі яму копають безплатно. Гроби замовляють у столярів. Саморобний гроб важчий, ніж фабричний
У селі Павлівка Ріпкинського району про вартість поховання розпитувала подружжя Тамару та Миколу Жир, сільського голову Аллу Жукотську, секретаря Аллу Даниленко, працівницю відділення Ощадбанку Катерину Шокур. Усі вони не дуже давно ховали своїх рідних. Оплакували, відспівували, готували поминальні обіди. І рахували, скільки треба, щоб поховати по-людськи, достойно.
— Якщо рідні менше — у три з половиною тисячі гривень можна укластися, — каже голова Алла Жукотська.
— Якщо більше — в 4. Якщо багато рідні — у 5 тисяч.
За читання Псалтиря по селах грошей не беруть. За копання ями найчастіше — теж. Якщо й беруть, то по десятці. Кожному копачу (їх зазвичай шість) обв'язують руку хусткою, дають «поминальне» на кладовище, назавтра запрошують снідати. На решту речей і послуг треба копійка.
— Гроб купили — 220 гривень, хрест — 130, вінок — 50, — читає з невеличкого аркуша, на якому записував витрати на поховання тещі, Микола Жир. — Машину наймали і привозили продукти із Чернігова — 160 грн. Батюшці, який приїхав своєю машиною, — 180 та ще 40 гривень давав на бензин. Двом півчим — по 20. На поминальний обід витратили три тисячі. Столи стояли у дворі.
У селах Павлівської сільради — шість теслярів. Якщо тесля робить труну із дошок замовника, бере за роботу 150 гривень. Якщо із своїх дошок —350.
— Щоб оббити саморобний гроб, треба шість метрів тканини, — підраховує Алла Жукотська, вона поховала батька та свекруху. — Якщо купувати сатин по 6 гривень за метр, це 36 гривень. Якщо тканину на кшталт велюрових шпалер — по 12 гривень за метр, піде 72 гривні. Поховальний комплект купують («прохідна» молитва, хрести, покривало та інше). Якщо не купили, то накривають покійника двойною «накривкою». Під низ щось квітчасте, а зверху тюль. На кришку гроба кладуть «покривальне» — зазвичай тоненький махровий рушник.
Покійника на кладовище везуть на машині. За машину TOB «Павлівське» бере 250 гривень. Якщо везуть у Ріпки на розтин, треба додати ще 20 літрів бензину. Але взимку по непрочищених дорогах везуть на санях, кіньми. Буває, кіньми возять і влітку — так дешевше.
Хрести по селах варять. У Павлівці за хрест зварник бере 50 гривень — якщо варить з металу господаря. 75 — якщо із свого матеріалу, зазвичай це залишки труб.
— За «поховальне» платила 40 гривень, — згадує Алла Жукотська. — Батюшці — 280 платили, півчим — по 15 чи 20.
— Ми батюшці платили 300, він сам приїхав, із собою привіз свічки, — згадує Катерина Шокур, рік тому вона ховала свекра, відомого в окрузі ветеринара Миколу Шокура. — Півчим давали по платку і по 20 гривень.
Микола Жир: "Витрати на поховання я записував"
Хустки: вовняні з люрексом, вовняні квітчасті, «кофейні», ситцеві, носові
Хусток під час поховання треба багато. Хустки — це і вдячність за роботу, і пам'ятний подарунок, і данина поваги.
На похоронах у хід ідуть різні хустки — від дорогих вовняних із люрексом до напіввовняних кольору кави з молоком, ситцевих по 7,50, носових. Тим, хто мив покійника, священику, півчим дають кращі хустки. Носові хустки використовують, тримаючи свічки, щоб не капали на руки, на підлогу.
— Я використала приблизно 60 платків, — каже Алла Жукотська. — Три. — півчим. Шість — копачам. Два — на хрести. Два — на корогви, їх несли по боках гробу. Платок — на цукерки, на зерно, на хлібину. 40 хусток — на 20 вінків. На 25 маленьких свічок пішло 25 носових хусточок. Це 50 гривень, бо кожна хусточка по 2 гривні. Одна велика носова хустка — для батюшки.
— Хустки у півчих були по 15 гривень, рушник під Євангеліє — за 40, — каже Катерина Шокур. — Шістьом копачам давали рушники гривень по 30. На кришку гроба клали вовняний відріз, його забрав батюшка на церкву.
На поминки готують
— За обід на 80 чоловік пішло більше трьох тисяч гривень, — каже Катерина Шокур. — Це при тому, що було м'ясо своє, птиця власна, молоко, яйця.
До трьох тисяч гривень витратила на поминальний обід і сім'я Жир.
Алла Даниленко у 2005 році ховала чоловіка, за обід на 70-80 чоловік заплатили 1500 гривень. За п'ять-шість років продукти подорожчали.
Першим подають коливо. Страву, традиційну для поминання. Спрощений рецепт колива: у кип'ячену воду додають мед і сушку «малютка».
Обов'язкова також перша гаряча страва. У Павлівці це домашня локшина із курячим бульйоном. Для локшини самі печуть налисники (тоненькі млинці). Сушать і ріжуть, як локшину.
Готують котлети, голубці. Смажать рибу. Тушкують з м'ясом картоплю. Варять гречку з м'ясом. Готують салати — шубу, олів'є, печінковий. Обов'язкова нарізка: грудинка чи ковбаса, сир. Варять холодець. Кладуть бутерброди. Домашні пироги з маком.
Кисіль, бажано вишневий, подають разом, перед солодким. До киселю ніхто не встає з-за столу, таке правило.
Починають готувати з третьої години ночі, щоб усе було свіже. Запрошують жінок середнього віку, моторних, що розуміються на готуванні. Зазвичай з приготуванням обіду на 40-60 осіб справляються три-чотири молодиці.
У піст біля батюшки на стіл ставлять тільки пісні страви. Решта столу — скоромна.
Поминальні гостинці – від лякливості
Із похованням пов'язано багато неписаних правил та прикмет.
Покійний має переночувати одну ніч вдома.
Не повинно бути дзеркал — ні в кімнаті, ні на машині. Їх запинають.
Чоловікам пов'язують рушники, жінкам — хустки. За один вид роботи потрібна однакова «перев'язь».
Цукерки та печиво, які близькі покійного кладуть на підвіконня, роздають на кладовищі. Діти, які скуштують гостинців, не будуть лякливими, не боятимуться темряви.
На поминальному обіді у «почату» тарілку їжу не добавляють. Страву виделками не їдять — тільки ложками. Бо виделки начебто колють не страву, а покійного.
Поховання раніше 12-ої не призначають. Не ховають до сходу сонця і після заходу.
Яму копають тільки зранку, на ніч не залишають. Копачам дають хлібину — цілу, не нарізану. А також пляшку і закуску. Хлібину обов'язково цілою приносять назад і віддають її батюшці.
Найближчим (кровним) родичам не можна мить покійника, виносити гроб, копать яму. Треба, щоб це робили чужі.
Валентина та Володимир Борщ біля чернігівського кладовища в Яцевому
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №17 (1303)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: гроші, похорон, «Вісник Ч», Тамара Кравченко