Губернатори Чернігівщини та їх нагороди

Пятница, 3 Июля 2009 12:36 | Просмотров: 8564

Нині живі і при здорові (хай так буде і надалі, бажаємо до ста рости вам без старості!) шість губернаторів Чернігівщини. Петро Шаповал, Валентин Мельничук, Микола Бутко, Владислав Атрошенко, Микола Лаврик та Володимир Хоменко. Всі вони свого часу очолювали область. Зараз «біля керма» Хоменко. Кожного відзначено нагородами або (і) почесними званнями. Зараз розкажемо, у кого які ордени.

1. Петро Шаповал. 61 рік.

Голова обласної ради та облдержадміністрації у 1994-1998 роках. Має перший ранг державного службовця та ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Військове звання — полковник. Депутат обласної ради.
Нагороди, почесні звання: почесна відзнака Президента України, 1996 рік. «Заслужений економіст України», 1998 рік. Орден Преподобного Нестора Літописця II ступеня, 1996 рік (церковний). Почесна грамота ЦВК, 2000 рік. Почесна грамота КМ України, 2003 рік. Почесна грамота Киргизької республіки, 2003 рік. Почесний доктор Киргизько-Російського слов'янського університету, 2003 рік. Почесна грамота Верховної Ради України, 2007 рік. Орден «За заслуги» II ступеня, 2008 рік. Почесний громадянин міста Городня.
Запитала Петра Дмитровича, чи вдягав він свої нагороди. Він відповів (через представника):
— До нагород і нагородження ставлюся нормально: а як інакше відзначити людину? Вважаю, медалі потрібні і сьогодні. І не тільки керівникам і начальникам. Згадайте, чи багато одержали орденів трактористи, медсестри, продавці, електрики або бухгалтери? Так багато, що й згадати важко...
Тому, на мою думку, справа не в медалях, а в підходах. І тут ніколи не буде об'єктивності, бо ще римський чиновник часів Олександра Македонського ображався: «Коли не кращим дістаються нагороди, безкорисливо бути чесним нелегко».Тож головне — не вдатися до нівелювання.
Свої нагороди ніколи не одягав. Куди?

2. Валентин Мельничук. 61 рік.

З 1992 по 1994 рік — представник Президента в Чернігівській області. 3 грудня 2002 по січень 2005-ого очолював облдержадміністрацію. Має перший ранг державного службовця. Народний депутат Верховної Ради четвертого скликання, потрапив у раду в 2002 році. Військове звання — підполковник. Почесний громадянин міста Новгорода-Сіверського. 3 2004 року
— викладач у Чернігівському державному інституті економіки і управління (по-простому — регіоналка).
Домовились про зустріч. «Я на Ямалі. Приїздіть, розповім про свої нагороди», — запросив 26 червня, у п'ятницю, після обіду Валентин Васильович. Наш Ямал не на Півночі, а відразу за Черніговом. За селом Брусилів. Валентин Мельничук побудувався тут 12 років тому. Запрошує у двір. Просторо і красиво. Олександрівка (елітний район Чернігова) відпочиває. У ямальському дворі Мельничука бесідка в японському стилі. Поряд ставочок. На воді плаває чорна качка. У воді червоні рибки. «Для краси?» «А ти що подумала? Що я їх ловлю і смажу? Я друзів не їм», — каже Валентин Васильович.

— Свої нагороди я не вдягав ніколи, — розповів колишній мер Чернігова, колишній директор Чернігівського пивзаводу, губернатор, нардеп і прочая, і прочая. — Не знаю, чому. Лежать у коробочках та й лежать. Така в народі повага до нагород. Їх у нас роздають направо-наліво, без розбору. Чи є у нас повага до нагород? Чи є повага до стариків? Дітей?
У Валентина Мельничука три ордени «За заслуги» — першого, другого і третього ступенів. Орден Ярослава Мудрого 5 ступеня.
— І багато різних інших відзнак, — говорить Валентин Васильович.
— У тому числі «гробова» медаль. Знаєш, яка це?
— Ні, не знаю.

— Медаль «Ветеран праці». Перший орден «За заслуги» я отримав ще на пивзаводі. Як директор найкращого в країні об'єднання пивної промисловості. Потім ми залучили 10 мільйонів доларів інвестицій бельгійської компанії «Інтербрю» — одними з перших у незалежній Україні. Так я отримав другий орден «За заслуги». Третій — за те, що на вищому рівні пройшла зустріч на Чернігівщині трьох президентів: Путіна, Кучми і Лукашенка. За той час, коли я очолював облдержадміністрацію, ми зробили чимало. Багато будували в Семенівці і Новгороді-Сіверському, Корюківці. Були відремонтовані всі залізничні вокзали. Зробили реконструкцію автомобільного мосту через Десну під Черніговом, як їхати на Київ. 31 мільйон гривень коштував капітальний ремонт обласної дитячої лікарні. Я залучив спонсорські кошти. Ні копійки державної не пішло. Потім прокуратура все дошукувалась — де я взяв такі кошти? Бо були такі, що не раділи ремонту, а писали скарги в прокуратуру.

Орден Ярослава Мудрого отримав, коли вдруге був губернатором.
— Кажуть, ви і зараз дружите з Леонідом Кучмою? Є розпорядником коштів, які він виділяє для Семенівського, Новгород-Сіверського районів?
— Так, ми співпрацюємо.

3. Микола Бутко. 61 рік.

З серпня 1999 по листопад 2002 року очолював облдержадміністрацію. Має перший ранг державного службовця. Заслужений економіст України, дійсний член Академії економічних наук України, автор книг «Соціально-економічні проблеми розвитку продуктивних сил Чернігівської області в умовах формування ринкових відносин» та «Реформи і регіон». Декан Чернігівського технологічного університету. Один з претендентів на посаду ректора.
— Соромитися нагород не варто, — вважає Микола Петрович (розмовляли по телефону). — Хоча б раз на рік, на найбільше державне свято, їх треба одягати.

4. Владислав Атрошенко. 41 рік.

З квітня 2002 по березень 2005 року — народний депутат України 4-го скликання. У 2005 році був головою облдержадміністрації. Має перший ранг державного службовця. Зараз голова наглядової ради ВАТ «Хліб Києва» (Київ). Там і працює. Принаймні, коли подзвонила на фірму, секретар миттєво запропонувала з'єднати з Атрошенком. Правда, у п'ятницю по обіді його в кабінеті вже не було. У вівторок зранку - ще не було. Можливо, то для преси. Кажуть, Владислав Анатолійович не дуже любить журналістів.
Нагороди: орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (церковний).

5. Микола Лаврик. 57 років.

Очолював область у 2005-2007 роках. Зараз працює головою Сумської обласної державної адміністрації, з 19 лютого 2009 року. Має перший ранг державного службовця.
Нагороди, почесні звання: орден «За заслуги» III ступеня, 1997 р., орден «За заслуги» II ступеня, 2002 р., Заслужений працівник промисловості України, 1994 р.

Дані про всі нагороди фіксує і заносить у трудову книжку відділ кадрів. Так повинно бути на кожному підприємстві, організації, фірмі. Відповідно всі нагороди губернаторів найкраще знає відділ кадрів облдержадміністрації. Туди і звернулася за інформацією. І що ви думаєте, мені там відповіли? «Потрібен дозвіл заступника голови облдержадміністрації Володимира Приходька. Тоді отримаєте інформацію про нагороди». Додзвонилася до Приходька. Він обіцяв питання вирішити. Потім з'ясувалося, що потрібен ще дозвіл нинішнього губернатора Володимира Хоменка. Тобто дозвіл на оприлюднення цієї інформації. Це було на другий день від початку «перемовин». Словом, я зрозуміла, що чекати доведеться довго.

Ну, як діти. Всі ці дані уже не раз публікувалися и є на офіційних сайтах Чернігівської та Сумської облдержадміністрацій. Ви запитаєте, чому ж відразу не пішли до тих сайтів? Хотілося переконатися, що там дійсно ВСЕ вказують. А ще — перевірити рівень прозорості у відносинах. Нема прозорості.

6. Володимир Хоменко. 49 років.

З 12 жовтня 2007 року призначений головою Чернігівської ОДА.
Має перший ранг державного службовця. Депутат Верховної Ради першого скликання.
Нагороди, почесні звання: орден «За заслуги» III ступеня (відзнака Президента України), 2001 р.; «Заслужений працівник сільського господарства України», 1998 р.; орден «За заслуги» II ступеня, орден «За заслуги» І ступеня. Ці два отримав у 2008-ому буквально за півроку — за те, як відбудували Батурин. Заслужений працівник сільського господарства України. Кандидат філософських наук.

P.S. Нагороди шукають достойних. І все ніби правильно. Тільки от думка муляє, і з тими губернаторами, у яких відзнак мало, і з тими, у яких багато, область жила однаково. Однаково погано. У кожного були і є поодинокі, точечні успіхи. І — загальний жахливий стан, низький рівень життя людей на Чернігівщині.
Городи, корови, свині допомагають нам виживати. А нагороджують за заслуги — тих, що при владі. Воно й так — кого ж іще?

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №27 (1207)