Правнук Коцюбинського воює під Новоайдаром Луганської області

49-річний Ігор Коцюбинський — директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Із сьомого липня воює в зоні АТО на Луганщині. Повістку отримав одним із перших в області — ще 17 березня. Тепер він танкіст і заступи командира по роботі з особовим складом

«Щастя, на щастя, уже наше»

Зв'язалася з Ігорем Юлійовичем телефоном. Запитала, як справи.
— Я нормально, — говорить. — Ми стріляємо, по нас стріляють. Не на передовій же, за 30 кілометрів від неї. А от у тих хлопців, які на передовій, справи не дуже.

— Як із забезпеченням?
— Бронежилети, каски, каремати—усе це є. І з харчуванням добре. Сюди везуть волонтери стільки, що ми не поїдаємо. Певно, треба місцевим передавати, у дитсадки чи куди там. Багато продуктів доставляють з Варвинського і Талалаївського районів. Цілими фурами. Не бояться, приїжджають. Найскладніше для військових — це переживання. У більшості дома залишилися родини. Чоловіки не були готові до воєнних дій, їхали на перепідготовку. Якби це були професійні люди, було б краще.
Відпустку дають на десять днів. Але брати її не хочу. Після відпустки буде важко сюди повернутися.

— Яка ситуація зараз на Луганщині?
— Містечко Щастя (за 36 кілометрів від Новоайдара), на щастя, уже наше. Але в цілому ситуація складна.

За двох і в музеї, і вдома

Удома Ігоря Юлійовича чекають дружина і донька. Дружина Наталія Михайлівна — його заступник з наукової роботи у музеї, донька Ірина — школярка, перейшла до одинадцятого класу.

— Повістка чоловіку прийшла 17 березня увечері, — розповідає Наталія Коцюбинська. — Наступного дня на восьму ранку потрібно було з'явитися до військкомату з речами. Медкомісії не було. Тоді думали — перепідготовка на десять днів. Потім — на 45. Згодом сказали, що на 60. Так майже півроку і служить. Із сьомого липня він у Новоайдарському районі Луганської області.

Як тільки дізналися, що Ігор Юлійович їде в зону АТО, музейна спільнота зібрала йому гроші на бронежилет, каремат, каску, медикаменти. Ініціатор збору — Тетяна Сосновська з Києва, директор Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини. У Чернігові до цього долучилася Тетяна Жогалко.

Ігор Юлійович має військову освіту, він офіцер запасу. Проте з військовою справою зав'язав одразу після розпаду СРСР. Ніколи не думав, що доведеться повернутися на службу.
Зараз чоловік у танковій бригаді. За освітою — замполіт, закінчив Таллінське вище військово-політичне училище. Його поставили заступником командира по роботі з особовим складом. Не думаю, що це зараз така посада, без якої неможливо обійтися. Тим більше, що 25 років він зовсім не служив. До танків взагалі відношення не має, а за десять днів усе повторив і навчився того, чого не вмів.

Поки був у Гончарівському, приїздив у відпустку. Тоді перевели за Прилуки у Дідівці. Після — під Ромни Сумської області. А звідти вже на Луганщину. Перед відправленням у зону. АТО заїхав додому. Переночував. їхати я його не відмовляла.

Мені говорить, що найважче — невизначеність. Якби одразу розповіли їм: ви будете там-то, отакий у нас план, така стратегія. А стратегії нема.
Я йому не дзвоню — на Луганщині проблеми зі зв'язком. Він мене набирає десь раз на два дні. Заспокоює, що все добре, але хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася.
Казав, що їдять консерви, уже в печінках сидять. їздять у райцентр в магазин.

Розплачується готівкою. Тою, що з дому взяв. Зарплату платять, але картку залишив мені. Гроші дають із затримкою. Зараз виплатили за червень. Заробляє вдвічі більше, ніж у музеї. Передачі йому не передаю.
Я зараз працюю за двох. Важко. А цього ж року ювілей — 150 років від дня народження Коцюбинського. Я вже казала, що письменнику не щастить з ювілеями. Як тільки свято — так і негаразди в державі. У 2004-ому — Помаранчева революція, у 2009-ому — фінансова криза, а цього року взагалі війна.

Ювілейні заходи зводяться до мінімуму. Бо немає спонсорів. До кого не звернешся, у відповідь: «Я військовим допомагаю». 3 бюджету грошей також не виділяють.
— Дочка Ірина одинадцятикласниця, наступного року вступати кудись треба, до тестів готуватися. Ждемо, що тато приїде і допомагатиме, — усміхається Наталія Михайлівна.
Також чекає на Ігоря Коцюбинського в Чернігові його мама, Антоніна Іллівна.

Довідка:

Михайло Коцюбинський — українській письменник та громадський діяч. Народився у Вінниці, у 1898 році переїхав до Чернігова, тут же похований на Болдиних горах. У школі читали його новели «Цвіт яблуні», «Інтермеццо», повісті «Фата моргана» та «Дорогою ціною», дитячі оповідання «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник».

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №35 (1477)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.