Тіло загиблого в АТО Юрія Коваля везли у Бобровицький район через Росію

Другого серпня у Ярославці Бобровицького району прощалися з 34-річним Юрієм Ковалем. Без батька залишився 10-річний син Максим. Ховали Юрія у закритій труні. Провести солдата в останню путь прийшло чи не все село. В жалобній процесії були матері, дружини, сестри, брати й інших сільських хлопців, які зараз воюють на Сході. Були і з сусідніх сіл.

Ярославка у першу хвилю призову (березень) дала найбільше з всього району воїнів —16.

Деякі люди йшли за труною з українськими прапорами. Проклинали Путіна і Януковича. Висловлювали нарікання на адресу київської влади. Зокрема чому рідні тільки через тиждень після загибелі отримали тіло? Чому мажорів не відправляють у зону АТО?

26 липня Юрій загинув у бою під селом Красним Луганської області. Він був навідником кулемета.

— Зранку в суботу, 26 липня, ми ще розмовляли з Юрою. Він сказав, що довго балакать не може: «Нас привезли в Луганський аеропорт. Ми окопались», — розповідає сестра 32-річна Наталія Шестопал. — Брат ніколи не скаржився, що йому там погано чи важко, чи страшно. Казав: «Усе нормально». Як не подзвоню, питаю: «Що робиш?» «їсти готую». Та він за все життя ніколи не готував. Вважав, що це жіноча робота. Юра відслужив у внутрішніх військах. Потім працював у Броварах і зварником, і у пральні. І плитку клав. Як тільки прийшла повістка, не роздумуючи, пішов у військкомат. З часом почалися материнські протести, то він маму попереджав: «І не думай, і не гадай туди ходить, мене позорить», — продовжує Наталя. — Спочатку служив у Гончарівському. Потім відправили на блокпост на річку Снов. Згодом його і ще одного хлопця перенаправляли охороняти Київське водосховище. Там Юра ловив рибу. Знав, що мама її полюбляє. І якраз перед виборами президента (в кінці травня) привіз риби і побув удома три дні. Тоді ми бачили його востаннє.

— Ми зідзвонювалися чи не щодня, — каже вдова 32-річна Тетяна Коваль. — Юрко завжди говорив: «Усе нормально». Якось обмовився: «Щас гади начнуть стрілять». Вони завжди починають о восьмій вечора, на початку дев'ятої. У Ярославці вже люди знали, що його немає, місцеві хлопці своїм дзвонили. А нам ніхто не казав.


Згорьована мати

— У неділю ми набирали Юру з самого ранку. Та мобілки він не брав. А потім телефон став поза зоною досяжності. Що сталося там, біля села Красне Краснодонського району, знаємо лише з чуток, — говорить сестра Наталя. — Ще коли був у Городні, їздив на БТРі, ніжно називав машину «Моя Беха». Кажуть, у колоні він їхав першим. Почався обстріл. Йому по рації кричали командири: «Виходь», та він прийняв вогонь на себе. За іншою версією, Юра встиг вискочити з БТРа і «поклав» чотирьох сепаратистів, а його накрило снарядом з «Града».

Найбільше болить душа у матері. У п'ятницю, 1 серпня, сидимо на ґанку, разом чекаємо, чи привезуть труну з тілом Юри. А машини все нема та й нема.

— І лягала, і вставала — молилася. Не помогло. 26 липня загинув. 30-го, у середу, ввечері за ним пішла машина з холодильником. Думали, що привезуть, усе підготували до похорону. Аж у четвер об одинадцятій вечора нам зателефонували, що ту машину захопили сепаратисти. Вона і до моргу не доїхала. Тіло ніяк не вдається привезти. Ну скільки ж можна страждати? — горювала 54-річна Віра Коваль. — Якби мертві повставали та постріляли їх. Нащо їм тіла тих нещасних дітей? Чи вони безбожники? Чи в них мати вовчиця? Так вовчиця і та своїх дітей береже. Це звірі якісь, — плакала невтішна мати.

Вінки і хрест стояли під хатою. Того дня Юрія так і не привезли. Як розповіли в Бобровицькій райдержадміністрації, за тілами Юрія Коваля і чернігівця Миколи Бруя (вони загинули в один день в одному місці) виїхав автомобіль спринтер з холодильником. Заправили машину і купили домовину за благодійні кошти. Поїхали водій і супроводжуючий з військкомату. На Луганщині машину обстріляли, водій відмовлявся їхати далі. Військовик поїхав сам. Та під Горлівкою авто зламалося. А ще ж треба було домовитися з терористами.

Рідні Юрія Коваля двічі переносили місце і час поминального обіду. Врешті-решт, через тиждень після загибелі дочекалися свого Юрка. Тіла Коваля і Миколи Бруя таки випросили у сепаратистів. Про доставку «вантажу 200» домовилися з працівниками ритуального агентства «Фрейя» з міста Рубіжне Луганської області. Вони підвезли труну, забрали тіла з моргу прикордонного пункту Ізварине і повезли у Росію, а з Росії вже до кордону з Україною, туди, де не стріляють. Звідти в Харківську область. З Харківщини привезли у Бобровицю в автомобілі «швидкої допомоги». Спринтер з порожньою домовиною, купленою у Бобровиці, повернувся до Чернігова.

І ось похорон. 58-річна Галина Хуторна не стримує емоцій. Її 32-річний син Юрій нині воює на Сході, там, де загинув Коваль.
— Їх забрали ще 19 березня. Спочатку ми думали на 10 днів, потім на 45. А воно затяглося. Комісію вони не проходили. Про здоров'я їх ніхто не питав. Якби знати, тією повісткою сраку підтер би. І їдь, хто хочте. Ну дали їм автомати, а що ті автомати проти «Градів»? Це як з віником проти танка. З Ярославки викликали 40 чоловіків, та тільки 16 забрали. Решта відмазалася. Я не за те, щоб вони загинули, як Юра. Просто обидно. Душа болить. Одні жирують, а інші воюють. Нашим дітям навіть телефон зарядити ніде, все порозбиване. Вдома он і гурок, і помідор, та в рот нічого не лізе. Як подумаю, що моє дитя там голодне. Коли не подзвоню, заспокоює: «Усе добре, я сало смажу». Якось, щоб підбадьорити мене, навіть пожартував: «Я під Бобровицею, став борщ гріть». Одного разу мій Юра зателефонував: «Мамо, не переживай ти так. Нас таких багато». Де ж та справедливість? Я он щомісяця плачу з пенсії 900 гривень. За гуртожиток у Києві, в якому жив син. Бо якщо не платити, випишуть і виселять. Гуртожитки ж тепер приватні. Як хочуть хазяї, так і чинять. Мій Юрко вернеться. Обов'язково вернеться.

Чому начальники, депутати і їх діти не в зоні АТО? А посилають тільки простих хлопців, хто чесний і хто не ухиляється, — обурюється Галина Олександрівна.

Поховали Юрія Коваля як героя, під Гімн України і прощальний залп. Небесний стрій поповнився ще однією безвинною душею. Люди, які йшли на поминки, зітхали і говорили: «Аби все це дарма не було».

Чернігів

4 серпня у Катерининській церкві відспівали 28-річного Миколу Бруя. Він був бійцем Першої окремої танкової бригади (смт Гончарівське). Членом Всеукраїнської організації «Тризуб». Мав псевдо Клин. Без батька залишилася п'ятирічна донька. Командування і обласна рада будуть клопотати про присвоєння йому звання Героя України посмертно. ФПрилуки

Прилуки

Першого серпня у Прилуках поховали майора 40-річного Сергія Деркача. Він був заступником командира батальйону Першої окремої танкової бригади з Гончарівського. Загинув у боях на Луганщині. У нього залишилися дружина та двоє діток — восьми та п'яти років.

Ічня

Того ж дня в селі Іржавець Ічнянського району прощалися з сержантом 41 батальйону територіальної оборони Володимиром Моісеєнком. Йому було 40 років. Ховали у закритій труні. Загинув Володимир у полі під селом Шишкове Луганської області. Машина, в якій їхав Моісеєнко, вибухнула. Чоловіку відірвало руки і ноги. У свідоцтві про смерть написано: «Вогнепальна вибухова травма з травматичною ампутацією кінцівок у салоні вантажного автомобіля при вибуху снаряду». Без батька залишився семирічний Дмитрик. Ще двоє дітей дружини Володимира — школярі. Він замінив їм батька.
Схилити голову перед труною загиблого прийшло близько півтисячі людей. Такого похорону Іржавець не бачив ніколи.

Короп

П'ятого серпня в Атюші Коропського району попрощалися з 28-річним Станіславом Ковтуном. Він був танкістом 25-ої високомобільної Дніпропетровської бригади. Служив у четвертій роті. Загинув 31 липня під Шахтарськом на Донеччині від осколкових поранень у шию.
За освітою Станіслав був військовим. За військовою спеціальністю танкіст. Напівсиротою залишилася дитина, якій лише рік і три місяці. «Володя родом з Іркутська, взятий у прийомну сім'ю після дев'ятого класу. В перших рядах пішов захищати Україну від московських окупантів. Загинув під Луганськом. Без батька залишилося троє діток. Клята Росія, за що ти вбиваєш своїх дітей?.. Вічна пам'ять і шана герою!»— написала у соцмережі Олеся Реута.


Станіслав Ковтун

* * *

Третього серпня загинуло ще троє бійців Першої окремої і гвардійської танкової бригади з Гончарівського. Припускають, що це Сергій Нагарний з Чернігова, старший солдат. Його тіло ще будуть упізнавати. Андрій Мансуров з Гончарівського, старший сержант, командир танка. Мав двох дітей і капітан Андрій Плохий з Гончарівського, розлучений. Ховати його будуть на Черкащині. Там залишилися його батьки.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1472)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.