На Зеленій сцені - фото з Німеччини під сало в шоколаді з балалайкою

Воскресенье, 10 Августа 2014 10:32 | Просмотров: 3010

“Виставка відомого фотографа із самої Німеччини у нас в Чернігові, на Зеленій сцені”, - думаю собі, крутячи педалі в бік Красної площі. “Як же він сюди добрався, до забутого богами маленького українського міста?” А тим більше здивування отримую, коли на одній зі світлин, що відображають пейзажі, інтер`єри та людей у Німеччині, Франції, Польщі, Україні, Білорусі, Росії помічаю свою давню знайому, чернігівку Яніну. Ось такий сюрприз - землячка на портреті заїжджого гостя. Цікаво... Самого закордонного фотографа, який би міг розкрити таємницю, на жаль, поки не знаходиться побіля власних робіт, тож прогуляємося Алеєю героїв, де цієї п`ятниці, як завжди, розгорнулося багатолюдне явище під назвою “Зелена сцена”.

Чесно кажучи, поки що тут не так щоб і багатолюдно. Тих, хто прийшов сюди, так би мовити, по роботі, тобто організаторів, торговців рукодільним крамом поза столиками, волонтерів і т.д. не набагато менше, ніж глядачів. Схоже, спека, що впала розпеченим пластом повітря на місто, примушує багатьох його жителів залишатися по домівках аж поки Черніговом не опанує ласкавий літній вечір.

Юрмляться найбільше зараз на травичці у тіні дерев. Тут зараз розпочнеться чергове видовище від артистів із колективу “Казки зі старої валізи”. А значить, найбільше у натовпі навколо імпровізованих підмостків захоплених дітлахів та їхніх радісно-насторожених (ану ж дитина розгуляється занадто) матусь із фототехнікою всіх видів.

Артисти, що раніше радували вже малечу на Зеленій сцені своїми індіанськими казками, цього разу ставлять аудиторії казки середньовічної Англії. Як завжди, дійство дуже інтерактивне, із повною участю юної публіки у процесі, живою музичною підтримкою та безліччю веселощів. Прекрасна вистава раз у раз зриває оплески та дитячі верески.

А поки діти, збуджені яскравим шоу, потихеньку розбрідаються за руку із батьками від місця, де їх щойно так гарно розважала, годинник відбиває шосту, і настає час для основної програми. Музична частина сьогоднішньої п`ятниці має широкий формат і представлена зразу двома виступами.

Першим на сцену виходить чернігівець Денис Кънчев із зовсім нетиповим для наших широт інструментом - балалайкою. І, навіть якщо це стало для когось сюрпризом - хлопець рве зал. Ви б бачили, як він, перебираючи пальцями зі швидкістю, якій можуть позаздрити і деякі гітаристи стилю power-metal, витягував із своїх трьох струн динамічні стрімкі мелодії. Більшість виконаних на сцені творів хлопець написав сам, але й перекладена на балалайку класика Паганіні прозвучала напрочуд оригінально і майстерно. “Ех, як грає! Здавалося б, що там тієї балалайки”, - каже знайома поруч.

До захвату бабусь у перших рядах (”Хай грає більше”, - не хочуть ті його відпускати) Денис виходить на біс, ще раз продзвенівши над Алеєю героїв, і зійшовши зі сцени повністю мокрий від поту, що великими краплями котиться по обличчю.

- Вчився у Чернігівському музичному училищі у викладача Суховерського Б.М. і Давиденко М.І, яким я дуже вдячний за те, чому вони мене навчили.
Чому вибрав балалайку? Це такий же музичний інструмент, як і більш нам звичні. Дехто каже: що там можна зіграти на тих трьох струнах… Я нагадаю - Паганіні міг грати взагалі на одній струні, тому на балалайці можна зіграти набагато більше. Ось бачте - реприз Паганіні заграв на двох струнах, хоч і мокрий з ніг до голови.
Не люблю про себе говорити як про композитора абощо, це хай публіка вирішує. Але твори, що я виконую, в основному власного авторства. Займав призові місця у конкурсах композиторів на українському та міжнародному рівнях.
Натхнення для своїх творів в основному беру у природі. Це невичерпне джерело. Збирається все по шматочкам: такти, періоди, так і готовий твір виходить.
Зараз вступив до Національної музичної академії України. Буду здобувати вищу освіту і рухатися далі в музиці.

Колектив, що вийшов на сцену наступним, грав музику більш звичну і сучасну. Гурт із стьобно-патріотичною назвою “Сало в шоколаді” відіграв чудову програму, де легкий, я б сказав навіть, трохи припопсований рок чергувався із українськими піснями, зокрема повстанськими. І чи то уже звечоріло та перестало смажити, і втомлений офісами та екстремальними температурами народ повиходив на вулицю, чи то чернігівці чекали саме цього гурту, але на виступ киян, що за ймення взяли собі назву оригінального національного делікатесу, зібралася юрба, що заповнила весь простір від сцени і аж до виставкових стендів. І правильно зробила. Адже таку якісну і разом з тим літню, ідеальну до атмосфери серпневого вечора музику до Чернігова привозять нечасто. Є під що і потанцювати, і задуматися про вічне.

А ось і наш берлінець-фотограф Роланд Стелтер, нарешті я його знайшов. Виявляється, у Чернігові у нього давня знайома, а дівчина на портреті - то її внучка! Ось такий поворот подій. Англійською німець володіє чудово, тому можна взяти невеличке інтерв`ю.

- Я фотограф, художник, скульптор, а також пишу романи. У Чернігові маю подругу, з якою я у свій час зустрічався у Берліні та Москві. А у неї є бабуся, якій уже далеко за 80. Під час війни її було вивезено до Німеччини, вона вижила у концтаборах. Нами було створено програму, завдяки якій бабуся змогла відвідати Берлін, щоб розповісти про своє життя. Та було інтерв`ю, фільм, велика фотовиставка - чудова і дуже зворушлива подія. Ось це і було причиною, чому я потрапив до Чернігова вперше.

Моя фотовиставка тут - це частина великого проекту, який має назву “Моя Європа”. Я відвідував дуже багато місць у Європі, жив там, заводив дружні відносини з людьми, і робив фотографії. Наразі я маю колекцію моєї приватної Європи, а так, із цих особистих фото, можна створити якусь загальну картину Європи, побаченої моїми очима.
Особисто я, коли буваю у Східній Європі, завжди відчуваю дивне протиріччя. Люди тут, що їдуть кудись до Парижу, кажуть: ми їдемо до Європи. Але ж ці країни належать до Європи також: культурно, за традиціями і т.д. Тому для мене, особливо зараз, в трагічні часи, коли Росія руками так званих сепаратистів фактично веде з Україною війну, надзвичайно важливо нагадати, що Європа тягнеться від Уралу до Гібралтару.

Важко виділити якісь особливі українські народні риси. Але я б сказав, що українці, як і інші народи, що живуть східніше Одеру, мають специфічний спосіб взаємодії. Спочатку люди дуже насторожені. Але коли вони прийняли тебе, ти стаєш для них справжнім другом. Це абсолютно протилежно Америці, де всі дуже приємні на початку знайомства, але по-справжньому з кимось потоваришувати там дуже складно. В тій же Франції люди ведуть себе ближче до американців.
А ще (зі сміхом) іноді ці українці бувають такими хитрими. Але ви дійсно дуже гарні люди.

Завершився ж вечір на Зеленій сцені традиційним відкритим кінопоказом. Легкий та романтичний Фатіх Акин зі своїм “Сонцем ацтеків” в черговий раз нагадав, що справжня любов здатна подолати всі труднощі.

Богдан Гуляй