Чернігівські лапароскопісти видаляли з жовчного міхура камені розміром із куряче яйце

Коли була проведена перша у світі оперативна лапароскопія — у Леоні (Франція) 1987 року, хірург, який робив операцію, визнав, що проведений захід відібрав усі сили. «Це було вперше і востаннє», — підбив підсумки професор Море. Втім, коли другої доби після операції він зустрів того самого пацієнта, який почувався задовільно та прохав його виписати додому, бо поспішав у справах, хірург переглянув своє рішення…

Малою кров’ю, або Без череворозтину

Невдовзі унікальний метод суттєво посунув убік позиції порожнинних операцій. Лапароскопію опанували лікарі Штатів, Британії, Німеччини та інших країн. В Україну ноу-хау прийшло тільки в 1993 році.
Операція стала справжнім переворотом у медицині й не тільки через малоінвазивність та безболісність методу. Вона дозволила позбавити традиційного «клеймування» в подальшому (тобто не залишала шрами) і дійсно дозволяла виписуватись уже на третю добу після операції.
Першу на Чернігівщині лапароскопічну операцію зробили медики Прилук, яким завдяки благодійникам пощастило отримати апаратуру, до речі, доволі дороговартісну (не враховуючи змінних операційних інструментів, лапароскопічна стійка коштує не менше ніж пристойний позашляховик). У Чернігові ж серед міських комунальних закладів операції шляхом лапароскопічного доступу першими стала здійснювати міська лікарня № 3, що на базі «ЧеЗаРа», — у 2003 році. Відповідальність стати першим в альтернативній хірургії (після відповідного навчання в Києві) взяв на себе завідувач хірургічного відділення лікарні, хірург вищої категорії Анатолій Ластовець.
У перерві між операціями він знайшов час, і на прохання вдячної пацієнтки (тобто мене, адже за тиждень після холецистектомії я вже бігала містом) більш докладно розповів про такі операції, що здійснюються фахівцями їхньої лікарні. Крім того, в операційному блоці я навіть (звісно, з дозволу) мала можливість зробити зйомку планової операції, перевдягнувшись у хірурга.
На щастя, зі своєї копіткої роботи хірургічна бригада секретів не робить — все прозоро та чисто — в усіх сенсах цього слова! Сам процес вражаючий, без перебільшень, це таїнство (і майже зовсім не криваве) змусило мене подивитись не лише сам процес, а й замислитись над шанованою у всьому світі й недооціненою у нас професією, що рятує мільйони життів.

Без розрізу, за допомогою оптичних приладів

Говорячи про сучасний метод хірургії, у загальних рисах розкажемо, як це відбувається на операційному столі, наприклад, при холецистектомії (видалення жовчного міхура). Саме ця операція є найпоширенішою в практиці хірургів лікарні й застосовується найчастіше при жовчнокам’яній хворобі. За інформацією Анатолія Ластовця, на сьогодні в лікарні працюють шість досвідчених хірургів-лапароскопістів. На їхньому рахунку за 10 років уже близько 3 тисяч холецистектомій. Усього ж у лікарні за рік робиться понад 1,5 тисячі операцій. Доля ургентних операцій шляхом лапароскопії складає 12—14% (емпієми міхура, гнійні холецистити).
Секрет лапароскопії в тому, що метод має очевидні переваги з точки зору результатів лікування пацієнта, але сам механізм проведення операції, на думку хірурга, порівняно з відкритим є більш складним. Можливо, однією з причин є те, що в основі лапароскопії лежать неінтуїтивні рухливі навики, котрим складно навчитись (адже ріжучі поверхні рухаються в протилежному рукам хірурга напрямку). А тому досвід лапароскопіста є вирішальним фактором результату діагностики й лікування й потребує найвищої кваліфікації хірурга, досвіду і знань. Аби їх набути, лікарю необхідно зробити щонайменше півсотні холецистоектомій!

Камінь у подарунок… не дорогоцінний, але свій

Операція пацієнтки, свідком якої довелося бути, тривала 30—40 хвилин та проходила під загальним ендотрахеальним наркозом. Як це? Анестезіолог вводить трубку, підключену до дихального апарату, тобто під час глибокого сну за вас «дихає» апарат. Потім черевну порожнину наповнюють нагрітим вуглекислим газом для створення оперативного простору — живіт виглядає, наче повітряна куля. Троакаром роблять 4 класичні надрізи (рідше три), два «бокових» виглядають як «рисочки» по 0,5 см. Згодом ледве помітним буде один —1 см — в епігастральній області, куди вводиться електрокоагулятор, яким відсікатимуть жовчний міхур. Основний інструмент — лапараскоп — телескопічна трубка з системою лінз, з’єднана з відеокамерою (до трубки приєднаний оптичний кабель з «холодним» джерелом світла). Він знаходиться в ділянці пупка. Рухи інструментарію в черевині в заданому напрямку видно тільки на моніторі. Все майже як під мікроскопом зі збільшенням у 8—10 разів. Хвилин за 20 жовчний міхур «від’єднано». Останній відправляють на гістологію, а його вміст — жовчні камені — дарують пацієнту на згадку в пластиковій ємкості. Такого «презенту» ви точно не отримували, хоч і носили півжиття! Розміри відповідно до «заслуг» власника — від просяного зернятка до курячого яйця! До речі, шви, залежно від нитки, зазвичай не знімають (зокрема й боковий, де першу добу буде дренажна трубка). А про прихований шов у пупковому отворі згодом знатимете тільки ви.
Найболючіше питання: видаляти чи ні?
Як розповів Анатолій Ластовець, деякі пацієнти вважають, що видалятимуть тільки камені, залишаючи на місці жовчний міхур, але це не так: «І справді, спочатку були такі спроби, міхур зашивали, але практика мала ускладнення, тож зараз він видаляється разом із конкрементами».
Ще одне питання, що найчастіше ставлять пацієнти: чи потрібно взагалі видаляти?
На сьогодні в Україні кількість людей із діагнозом «жовчнокам’яна хвороба» невпинно зростає (понад 8% українців,частота виявлення в жінок частіша — 1:9), а сама хвороба «молодшає». Чому? На це впливає і якість харчування, і його регулярність, і малорухливий спосіб життя, що сприяють застою жовчі. Серед причин — спадковість, психосоматика, ураження печінки, інфекції жовчних шляхів. Від хвороби страждають й інші анатомічно пов’язані з печінкою органи, а тому хірурги вважають холецистектомію єдиним виходом, адже ходити десятиліттями з каменями (як у нас часто буває) та чекати ускладнень — не вихід. Особливо це стосується людей, які їздять у відрядження, адже невідомо, де й коли може статися напад жовчної коліки, тим паче якщо камінь потрапить у магістральну протоку. Спектр ускладнень занедбаної недуги — від гострого холециститу, механічної жовтяниці до гангрени й перфорації жовчного міхура. «Медикаментозні способи розчинення конкрементів (розміром до 5 мм) фактично не застосовуються, — зауважив хірург. — Їхня ефективність украй низька: обмінні процеси порушені і, незважаючи на курси лікування, конкременти в міхурі через кілька років з’являлися знову.

Врятувати два життя одразу!

«Доопераційне обстеження пацієнта не відрізняється від підготовки до традиційної операції, а підготовка до операції — харчуватись напередодні без навантажень. Ось і все, — зауважує Анатолій Ластовець. — Протипоказанням для лапароскопії є декомпенсаторні стани — серцево-легенева недостатність, гострі інфекції».
Цікаво, але ожиріння не є протипоказанням, хоча й чекати, що одночасно вам зроблять ліпосакцію, не варто (а ось у рамках одного наркозу фактично можна проводити дві операції, скажімо, холецистектомію й видалення кісти яєчника). Так само не є протипоказанням і вагітність (безпечне «вікно» до 7 місяця), тобто фактично це можливість врятувати два життя.
Казати, що в Чернігові цей метод уже став золотим стандартом у хірургії, певно, ще зарано. Хоча важко назвати яку-небудь із патологій органів черевини та малого тазу, діагностику й лікування якого не можна провести методом лапароскопії. І все ж, незважаючи на складнощі сьогодення, лікарі роблять усе можливе. Так, у 2012 році спеціалісти закладу вже впровадили в практику лапараскопію грижі і вже готові здійснювати лапароскопічні апендектомії (цього року лікарня придбала другу лапароскопічну стійку). Така операція вже давно на часі, адже в загальній хірургії з апендицитом — другим за частотою запальним процесом — крізь руки спеціалістів лікарні за рік проходять сотні чоловік.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №34 (1171)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.